— Через Маккріді і Свенсона, сер, — поправився юнга, але в очах йому спалахнув злий вогник.
— Хто одержав завдаток?
— Вони, сер.
— Так я й думав. А ти, мабуть, іще з біса радий був. Бо інакше б ти не втік так легко від деяких добродіїв, що розшукують тебе.
Парубок умить обернувся на лютого звіра. Тіло його вигнулося, немов готуючись до стрибка, лють спотворила йому обличчя, і він прохрипів:
— Ну, це вже…
— Що, що? — перепитав Вовк Ларсен з особливою лагідністю в голосі, так ніби його дуже цікавило, що він почує далі.
Парубок завагався і врешті стримався:
— Нічого, сер. Я мовчу, я нічого не сказав.
— Ось ти й показав, що я таки не помилився, — задоволено осміхнувся капітан. — Скільки тобі років?
— Оце минуло шістнадцять, сер.
— Брешеш! Тобі вже вісімнадцять стукнуло. Навіть на цей вік ти занадто великий, та й м"язи в тебе, як у жеребця. Забирай своє манаття і йди на бак. Тепер ти матрос. Маєш підвищення, чуєш?
Не чекаючи хлопцевої згоди, капітан повернувся до матроса, що саме кінчав зашивати мерця.
— Йогансене, ти знайомий з навігацією?
— Ні, сер.
— Ну, дарма. Ти будеш за помічника. Збереш свої пожитки й перейдеш у каюту на його койку.
— Слухаюсь, сер, — радісно відповів Йогансен, повернувся і пішов.
Та колишній юнга все стояв нерухомо.
— А ти чого чекаєш? — спитав Вовк Ларсен.
— Я не наймався за матроса, сер, — була відповідь, — я наймався за юнгу. Я не хочу служити матросом.
ebooksa