— Стривай! — спинила його вона. — А коли ти так не зробиш, я піду за тебе.
— Ну що ж, розважмо все як слід. — Буйний День говорив умисне повільно, розмірковано, мовби дражнився. — Як я зрозумів, ти за мене вийдеш заміж, коли я не покину справ? Так? Коли я, як і досі, з головою вгрузну в роботу й жлуктитиму мартіні — тоді ти вийдеш за мене?
За кожним питанням він змовкав, чекаючи відповіді, і Діді ствердно кивала головою.
— І ти зразу візьмеш шлюб зо мною?
— Так.
— Зараз? Сьогодні?
— Так.
Він хвильку подумав.
— Ні, жіночко, я цього не зроблю. Нічого не вийде, ти сама знаєш. Мені потрібна ти. Я хочу мати цілу тебе, а для цього я мушу тобі віддати й цілого себе. Але від мене мало що залишиться, коли я не покину грати в справи. Ні, Діді, як ми обоє житимемо вкупі на фермі, то я знатиму певно, що ти моя — і що я твій. За тебе я й тепер певен. Можеш собі казати «піду за тебе» чи «не піду» скільки завгодно, а моєю дружиною ти однаково будеш. А ви, Ларрі, тепер краще їдьте собі. Я незабаром повернуся до себе в готель. У конторі я більше й на поріг не стану, тому принесіть усі папери на підпис, усе що треба, до мене. І телефонувати мені можете коли завгодно. Це банкрутство неминуче — втямили? Я все кидаю, і край.
Він підвівся, даючи наздогад Гіганові, що час уже йому йти. Той, зовсім приголомшений, також підвівся, але не рушався з місця, тільки озирався розгублено довкола.
— Божевілля, чисте божевілля! — бурмотів він.
— Та не журіться, Ларрі! — сказав Буйний День, поклавши йому руки на плечі. — Ви завжди тлумачите про дива людської природи, а як я показав вам таке диво, ви злякались. Я вмію мріяти краще за вас, оце й усе. І мрії мої завше справджуються. Ось зараз передо мною найбільша, найрозкішніша мрія мого життя, і я її здійсню, спіймаю в руки…
— Але якою ціною? Позбувшись усього, що маєте? — вихопилось у Гігана.
— Авжеж — позбувшись усього, що я маю і що мені зовсім не потрібне! Ось мої сто сорок гнуздечок — з ними я не розлучуся! Ну, йдіть уже до Анвіна й до Гаррісона й рушайте в місто. Я незабаром повернусь у готель, і ви можете мені телефонувати, коли захочете.
Коли Гіган вийшов, Буйний День підступив до Діді й узяв її за руку.
— І тобі, моя жіночко, нема чого більше йти в контору. Вважай, що тебе звільнено. Я був твоїм хазяїном, і рекомендації ти можеш одержати тільки від мене. Але як не будеш цяця-дівчинка, то я тобі їх не дам. Поки що спочивай та надумуйся, що треба спакувати. Бо обставляти хату нам доведеться твоїми речами. Принаймні вітальню.
— Але ж, Еламе, я не згодна! Як ти не схаменешся, я ніколи за тебе не піду.
Вона хотіла висмикнути свою руку, але він ніжно, по-батьківському стиснув її.
— Ану, скажи мені чесно, по щирості: що ти волієш мати: мене й гроші чи мене й ферму?
— Але… — почала вона.