Дорогий мій Волінгу!
На Ваш лист від 24 листопада відповідаю негайно. Пропадавши кілька років у Південних морях, я не маю тепер тісного контакту з соціалістичним рухом у Сполучених Штатах, отож усе, про що ви читаєте, було для мене новиною. Я негайно передам Вашого листа кільком каліфорнійським товаришам.
Щодо мене будьте певні в одному. Я рішуче безкомпромісний прихильник революції й завжди стоятиму за те, щоб соціалістична партія лишалась неухильно революційною. Будь-який компроміс, як-от приєднатшя до Американської федерації праці[92], був би тепер самогубством. Чудовий приклад — Австралія. Там був чудово розгорнувся соціалістичний рух, тоді почав заходити в угоди, аби набрати сили, — й загубився в політично організованому профспілковому русі, так що тепер, на мою думку, Австралія з погляду соціалізму набагато відсталіша і в куди гіршому становищі, ніж Сполучені Штати. Там є жменька бойових революціонерів, декотрі з них дуже добрі борці, але їх замало. Лейбористська партія затоплює їх.
Якщо соціалістичний рух у Сполучених Штатах піде шляхом угодовства, це буде свято для олігархії й Залізної П"яти, або, кажучи серйозно це означатиме, що він скотиться назад принаймні на двадцять років, і бог зна, яка ще страшніша катастрофа може вийти з цього.
Ваш в ім"я революції
До Ентона Сінклера
Глен-Елен, Каліфорнія,
1 лютого 1910 р.
Шановний Сінклере!
Я тільки-но повернувся на свою ферму й сьогодні ж таки відсилаю Вам перші розділи Вашого рукопису «Випроби кохання». Книжка, безперечно, наробить галасу, і я навіть не знаю, з чого почати, щоб сказати Вам, як мені хочеться дочитати рукопис до кінця. Ви просто запалили в мені бажання дізнатися, що ж станеться з хлопцем. Хочу також запевнити Вас, що Ваша книжка разом з тим розділом «Манаси»[93], який вирізала цензура, буде найсоковитішим, найчервонішим шматком м"яса, кинутим будь-якому американському видавцеві за останні п"ятдесят років. Я тільки побоююся, що Ви не знайдете видавця, якому стане відваги надрукувати її.
Зичу Вам усякого щастя, яке лиш є на світі.
Ваш
Заради бога, пришліть мені кінець рукопису, щойно закінчите.
До Ліліан Колінз
Глен-Елен, Каліфорнія,
26 квітня 1910 р.
Шановна Ліліан Колінз!
Відповідаю на Ваш ласкавий лист від 22 квітня. Я не знаю, як його сприйняти: чи як несвідомий комплімент, чи як комплімент дуже тонкий. Ось що Ви пишете. «Він був фізично нездатний відстояти себе. Він занепав духом; нелюдське напруження виснажило волю до дії, а гнітюче почуття втрати вбило здатність зважувати й аналізувати, порівнювати й вибирати».
І це, і ще багато іншого, сказаного у Вашому листі, доводить, що мені пощастило показати неминучість його смерті. Я не був зрадливіший щодо Мартіна їдена, ніж буває для багатьох, дуже багатьох людей саме життя. Ви раз у раз докоряєте мені, що я нібито несправедливо повівся з Мартіном Іденом, «напхавши його щойно пробуджений мозок абстракціями, яких нерозвинений розум ще не міг засвоїти». Згода; але ж не забувайте, що це мій Мартін Іден і що це я створив його саме таким, а не інакшим. І цим пояснюється його дочасний кінець. Пам"ятайте, що це мій Мартін Іден і що я створив його таким. Ви, напевне, створили б інакшого Мартіна їдена. По-моєму, незгода між нами якраз у тому ц полягає, що Ви плутаєте мого Мартіна їдена зі своїм Мартіном Іденом.