Ця книжка б"є не в одну ціль. Вона правдиво відтворює умови в тюрмах. Наші нинішні закони дозволяють повісити людину за те, що вона стукне іншу людину по посі. Такий закон у штаті Каліфорнія. Так само у Каліфорнії можна законно присудити людині довічне самотинне ув"язнення. Рада директорів в"язниць має таку владу над довічними в"язнями. А гамівна сорочка була законним покаранням у Сан-Квентіні трохи не до кінця 1913 року. Я знаю, що восени 1913 року законодавчі органи штату видали закон, який забороняє вживати її. Але мого героя страчено влітку 1913 року, отже, те, що він зазнав, відбувалося тоді, коли вона була ще законна. Ед Морел, Дональд Лоурі, Джек Опенгаймер — усі вони засвідчили, що скуштували сорочки. А жорстокість цієї кари я скорше применшив.
Ви завважите, що я не зробив свого твору, ані опису тюрми гнітючим. Це тому, що їх прикрашено художнім вимислом, та й завдяки оптимізмові самого твору: адже через гамівну сорочку жертва змогла осягти велич сторіч, зажити кохання, пригод, романтики й вічного життя.
Завважте також, якого коника я втнув з філософією, поставивши силу духу вище матерії й зробивши твір прийнятним для послідовників «Християнської науки», «Нового мислення» й для всіх мільйонів людей у Сполучених Штатах, що цікавляться нині такими речами. Хоча це псевдонаука й псевдофілософія, та воно припаде до смаку і майже всій решті читачів.
Між іншим, з погляду історії твір правдивий від початку до кінця — навіть від прадавніх часів, коли історії, такої, як ми знаємо, ще не писалось, і люди блукали по землі й писали свою історію на зоряному небі.
Лейтмотив книжки — ТРІУМФ ДУХУ.
І тих, чий бог — кохання, вона не відштовхне. Бо ця книжка — гімн коханню. Вона славить кохання й жінку.
Не забувайте, що в наш час реакції проти спекуляції статтю я показую щось чисте, свіже, здорове, нове, змальовую давню романтичну любов романтичними словами, даю їй філософське тлумачення, супровід і захист. Книжка не схожа на все, що друкувалося за останні роки, і тепер саме час їй пробитися крізь хвилю спекуляції статтю в нашій літературі. […]
До Релфа Каспера
Глен-Елен, Каліфорнія,
25 червня 1914 р.
Шановний Релфе Каспере!
Похапцем пишу Вам кілька рядків. Я недавно вернувся з Мексіки і тепер, як звичайно, відповідаю на всі задавнені листи, а крім того, я ще тільки оклигую після паскудної бацилярної дизентерії, і звідси мій звичайний, постійний поспіх.
Я завжди схилявся до позиції Геккеля[98]. Власне, «схилявся» — це занадто слабке слово. Я непоправний матеріаліст. Я вважаю, що душа — це просто сума функцій організму, плюс особисті навички, спогади та досвід індивіду і плюс його успадковані навички, спогади та досвід.
Я не зношу таких філософів-крутіїв, як Бергсон[99]. Я не зношу філософів-метафізиків. У них завжди бажання породжує думку, і їхні найглибші філософські висновки теж породжені їхніми бажаннями. А я, разом з Геккелем, можу назвати себе — за браком кращого терміну — «прихильником наукового мислення».
Вибачте за поспіх.
З пошаною
До Джозефа Конрада[100]
Гонолулу, Територія Гаваї,
4 червня 1915 р.
Шановний Джозефе Конраде!