РОЗДІЛ VI
Мар"яно Веркара-і-Іхос, начальник поліції Сан-Антоніо, відхилився на спинку крісла в судовій залі і з спокійною задоволеною усмішкою почав скручувати цигарку. Суд відбувся так, як його заздалегідь і задумано. Він цілий день стежив, щоб старенький суддя й не понюхав пляшки з мескалем, і той не підвів його — ні разу не помилився, поки тривав суд, і виніс вирок, якого й хотів начальник. Шістьох пеонів оштрафовано на велику суму й відряджено назад до плантації в Сантосі. Їхній контракт було продовжено доти, доки вони не відроблять той штраф. А начальник через це забагатів на двісті американських золотих доларів. З цими сантоськими грінго, всміхнувся віл до себе, можна мати діло. Одне, що своїми плантаціями вони сприяють розвиткові країни. А друге — в них сила-силенна грошей, і вопи добре платять за всілякі дрібні послуги, що їх він мас змогу для них робити.
Він побачив Альвареса Тореса і всміхнувся ще приязніше.
— Слухайте, — прошепотів той, нахиляючись до його вуха, — ми можемо покіпчити з обома бісовими Морганами. Ту свиню — Генрі — повісять завтра. То чому б нам другу свиню — Френка — не стукнути сьогодні ж?
Начальник поліції запитально звів брови.
— Я порадив Френкові напасти на в"язницю. Солано вірять його брехням і цілком на його боці. Безперечно, вони спробують сьогоднішиього-таки вечора, бо відкладати не можна. І ваше діло бути напоготові до всіх подій і подбати, щоб Френка Моргана вбито в цій сутичці.
— Навіщо, з якої речі? — завагався начальник. — Мені треба позбутися тільки Генрі. А Френк нехай собі їде до свого улюбленого Нью-Йорка.
— Він мусить зникнути сьогодні, а чому, ви самі зараз зрозумієте. З тих телеграм, які я посилаю з урядової радіостанції і які й ви читаєте…
— Але така була умова, а то б я не домігся для вас дозволу користуватися радіостанцією, — нагадав йому начальник.
— Я на це не скаржуся, — запевнив його Topeс. — Отже, ви знаєте, що я маю таємні й важливі справи з Ріганом у Нью-Йорку. — Він помацав рукою кишеню. — Я тільки-но одержав нову телеграму. Конче потрібно затримати цю свиню Френка поза Нью-Йорком ще на місяць, якщо не назавжди. І, оскільки я розумію сеньйора Рігана, останнє ще краще. В разі успіху й вам буде непогано.
— Та ви досі ще не сказали мені, скільки ви вже дістали та скільки маєте дістати, — допитувався начальник.
— Про це ми особисто домовлялися, і сума не така вже й велика, як ви гадаєте. Сеньйор Ріган досить скупий, скнара, та й годі. І все ж таки я чесно поділюся з вами, якщо нам пощастить.
Начальник поліції кивнув головою і спитав:
— А дістанете ви бодай тисячу золотих доларів?
— Гадаю, що так. Безумовно, цей ірландський спекулянт дасть не менше. Значить, матимете п"ятсот доларів після того, як Френк залишить свої кістки в Сан-Антоніо.
— А може, то буде сто тисяч доларів? — не вгавав начальник.
Торес засміявся, наче це були жарти.
— У кожному разі більше, як тисячу доларів, — не заспокоювався начальник.
— Може роздобритися, — відповів Торес, — та й докине ще п"ятсот доларів; тоді половина їх, як я казав, також буде ваша.
— Я зараз же їду до в"язниці, — заявив начальник. — Покладіться на мене так само, як я на вас. Ходім! Поїдемо разом. І ви побачите, як я підготуюсь до зустрічі з Френком Морганом. Я ще не забув стріляти. До того ж я скажу трьом вартовим цілитися тільки в нього. То цей грінго хоче штурмувати нашу в"язницю, га? Ходім! Нема чого зволікати.