Вони радше відчули, ніж зрозуміли, силу моїх словесних викрутасів і схвально закивали головами.
— Просто-таки штовхають чоловіка на злочин, — мовив Тесля. — Ось я старий, молодші посіли моє місце, одежина моя щодень благішає, і роботу знайти все важче й важче. Оце йду до нічліжки. Мушу бути там о другій або третій по обіді, інакше не попаду. Сам бачив, як було сьогодні. То коли ж мені шукати роботи? Хай я потрапив туди, в нічліжку. Продержать мене там весь наступний день взавтра, випустять аж позавтра вранці. Закон забороняє мені того дня ночувати в іншій такій нічліжці ближче, як за десять миль. А коли ж роботу шукати? Ну, хай я не пішов за десять миль, хай я шукаю роботу. Не встиг оглядітись — уже ніч, а спати й ніде. Ніч не спавши, нічого не ївши, чи ж годен я вранці знов шукати роботи? Ну, переб"єшся якось зі сном у парку (картина біля церкви Христа в Спітелфілді яскраво постала переді мною), — і йдеш розжитися чого поїсти. От і маєш! Старий я, не маю де голови прихилити, і ніякого просвітку надалі.
— Стояли тут колись митні ворота, — сказав Візник. — Не раз платив я тут подорожнє, ще як візникував.
— За два дні я з"їв три півпенсових хлібинки, — оголосив Тесля після довгої паузи в розмові. — Дві вчора, а третю — сьогодні, — закінчив він, знову помовчавши.
— А я сьогодні нічого не їв, — сказав Візник. — Охляв — далі нікуди. Ноги болять — страх!
— Хліб у «шпичаку» дають такий твердющий, що без кухля води його й не в"їси, — просвітив мене Тесля. А коли я спитав, що то за «шпичак», він пояснив — Тимчасове відділення. Це, знаєш, таке жаргонне слівце.
Мене вразило, що слово «жаргонний» входить до його лексичного запасу, а запас той, як я переконався за час нашого спілкування, був не з убогих.
Я поцікавився, на що можна розраховувати, коли вдасться потрапити до Попларського робітного дому, і від них обох чимало дізнався. Після холодної купелі при вході дадуть на вечерю шість унцій[32] хліба і «три частки сьорби». «Три частки» означає три чверті пінти, а «сьорба» — це рідке вариво: три кварти вівсянки на три з половиною цеберки окропу.
— Либонь, ще молоко з цукром і срібна ложка! — докинув я.
— Аякже, наставляй рота. Солі, ось цього тобі дадуть, а от ложки — то траплялися мені й такі місця, де їх не дають зовсім. Бери миску та й хлцщи нахильці. Отак-то.
— В Гекні добра сьорба, — сказав Візник.
— О, там сьорба — куди твоє діло, — піддакнув Тесля, і обоє красномовно перезирнулись.
— А в східному Сент-Джорджі мука з водою, — сказав Візник.
Тесля кивнув. Він їх усі перепробував.
— А потім що? — допитувався я.
— А тоді — відправлять просто до ліжка. Розбудять о пів на шосту вранці, встанеш, умиєшся з «ринви», деколи навіть з милом. Потім сніданок, те саме, що й на вечерю: три частки сьорби і хлібець на шість унцій.
— Не все шість унцій, — поправив Візник.
— А так, не все; і не раз такий кислючий, що давишся ним через силу. Коли я попав туди вперше, то не міг їсти ні сьорби, ні хліба, а тепер можу й свою пайку; і від чужої не проти.
— Я б три чужих пайки з"їв. У мене сьогодні й ріски в роті не було.
— А потім що?