Я пишу ці рядки, а в сусідньому дворі вже цілу годину точиться дика бійка, галас від якої збриджує повітря. Спершу, почувши якусь вовтузню, я подумав, що гризуться собаки, і лише кілька хвилин згодом переконався, що це людські істоти, та ще й жінки, здійняли такий страшенний ґвалт.
Бійка п"яних жінок! Гидко про, таке й подумати, не те що слухати. Події розгортаються приблизно так: надривно верещать кілька жінок; потім нараз тиша, тільки реве дитина і дівча благає когось крізь сльози; тоді зривається жіночий голос, хрипкий і скрипучий: «Ану, вдар! От тіки вдар мене!» — Лусь! — виклик прийнято, і бійка вирує знову.
В затильних вікнах будинків, що виходять на поле битви, вистромились шереги захоплених глядачів. Я чую звуки ударів та лайку, від якої аж вуха в"януть. На щастя, самих перебійниць мепі не видно.
Затишок. Крик: «Не займай дитину!» Маляті, певно, лише кілька років, воно вищить від жаху. «Ну, начувайся! — настирливо повторюється разів двадцять і на найвищих тонах. — Зараз як загилю по голові цею каменюкою!» — І потім камінь, мабуть що б"є по чиїйсь голові, судячи з вереску.
Затишок. Одна з перебійниць тимчасово, очевидячки, виведена з ладу і її приводять до пам"яті. Знову чути дитячий крик, але тепер тихіший, — видно, що мале ослабло, пойняте жахом.
Знову наростають голоси:
— Будеш?
— Буду!
— Будеш?
— Буду!
— Будеш?
— Буду!
Обидві сторони вже достатньо потвердили свою рішучість, і конфлікт розпалюється по-новій. Одна з перебійниць здобуває значну перевагу і діє дедалі навальніш, судячи з того, як друга верещить, мов на пуп. Раптом вереск захлинається і завмирає; жінку, безперечно, душать за горлянку.
Тут вступають нові голоси; флангова атака; рука несподівано відпустила горлянку, судячи з того, що знов розлігся вереск, октавою вище, ніж перше; загальний шарварок, чубляться всі.
Затишок. Новий, дівчачий, голос: «Я тобі за маму дам!» Разів п"ять повторюється діалог: «Все "дно буде по-моєму, так твою, перетак!» — «Це ще побачим, так твою, перетак!»
Відновлюється конфлікт між матерями, дочками й усіма; в цей час моя господиня відкликає свою донечку з ганку в дім, а я роздумую, як же вплине все те, що вона почула надворі, на її вдачу.
Розділ VI
ЗАВУЛОК ФРАЇНГ-ПЕН І ПОГЛЯД У ПЕКЛО
Ми йшли втрьох по Майленд-род, і один з-поміж нас був герой. Це — сухорлявий дев"ятнадцятилітній хлопчина, такий худий і тендітний, що, мов того Фра Ліппо Ліппі[27], подих вітру міг би зігнути його вдвоє і перекинути.
Він був запальний соціаліст, сповнений юнацького завзяття і готовий піти на муки за ідею. Чи то виступаючи, чи й головуючи, він уже брав активну й небезпечну участь у багатьох мітингах в обороні бурів[28]. Відбуваючись і просто неба, і в приміщеннях, вони кілька років тому збурили спокій «веселої Англії». По дорозі він ділився зі мною спогадами про деякі епізоди свого життя: як нападали на нього в парках і трамваях, як він здирався на поміст, щоб відстоювати, здавалося, безнадійну справу, коли розлючена юрба одного за одним стягувала вниз промовців і жорстоко била; як раз він витримував з трьома товаришами облогу в церкві, де під градом каміння, серед брязкоту розбитих шибок вони відбивалися від юрби, аж доки наспів загін поліції; як заздалегідь планувалися запаморочливі побоїща на сходах, галереях і балконах. Він розповідав про розбиті вікна, повалені сходи, розгромлені лекційні зали, потрощені голови та кістки, а потім з жалем зітхнув, зиркнув на мене і додав: