— Він насилу повзе. А зараз він упав по цей бік стовбура.
— Ворушиться? — запитав Джекоб Велс. І, коли Сент-Вінсент похитав головою, він приніс із намету рушницю і вистрілив у повітря шість разів поспіль.
— Ворушиться! — журналіст уважно дивився на невідомого. — Повзе до берега! Ага! Ні! Стривайте! Так! Він лежить на землі й махає шапкою, чи що, надівши її на палицю. — Джекоб Велс вистрілив ще шість разів. — Махає знову… А тепер пустив палицю й лежить нерухомо.
Всі троє запитливо поглянули на Джекоба Велса. Той знизав плечима.
— Хто його знає? Може, білий, а може, індіянин. Охляв, мабуть, з голоду або поранений.
— Та, може ж, він помирає? — промовила Фрона з благанням, ніби її батько, зробивши стільки на своїм віку, може зробити й геть усе.
— Ми тут безпорадні.
— Це жах, це жах! — француз ламав руки. — У нас на очах, а ми нічим не можемо допомогти! Ні! — скрикнув він рішуче, — Цього не буде! Я перейду по льоду.
І він замалим не кинувся вперед, якби Джекоб Велс не стримав його за руку.
— Не хапайтеся, бароне! Не губіть притомності!
— Але…
— Ніякого «але». Чого треба тому бідоласі? Їжі? Ліків? Заждіть хвилинку, і я піду з вами.
— Я теж піду, — раптом зголосився і Сент-Вінсент, а у Фрони радісно заблищали очі.
Поки вона готувала в наметі пакунок з харчами, чоловіки дістали футів шістдесят-сімдесят легкої мотузки. Джекоб Велс та Сент-Вінсент обв"язалися на кінцях мотузки, а француз посередині. Він сказав, що сам візьме пакунок, і прив"язав його на свої широкі плечі. Фрона дивилася на них з берега. Перші сто ярдів пройшли вони легко, але тільки-но проминули смугу міцнішої криги при березі, Фрона зразу помітила зміну. Попереду йшов батько, пробуючи лід палицею і весь час змінюючи напрямок.
Сент-Вінсент ступав позаду і провалився перший; він, одначе, встиг перекинути палицю поперек ополонки і тому скупався тільки по груди. Незважаючи на сильну течію, товариші, різко шарпнувши за мотузку, витягли його на кригу. Фроні видно було, як вони всі почали про щось радитись. Барон у запалі вимахував руками й показував на берег. Нарешті Сент-Вінсент відв"язався і повернув назад.
— Брр! — Він весь тремтів, коли підійшов до Фрони. — Це неможлива річ!
— То чом же вони не повернулися? — запитала Фрона з деяким незадоволенням у голосі.
— Вони сказали, що хочуть ще раз спробувати. Ви ж знаєте, який Курбертен гарячий!
— А мій батько не менш упертий, — з посмішкою підхопила Фрона. — Може, вам передягтися? В наметі є одежа.
— Та ні! — Він ліг на землю коло Фрони. — На сонечку тепло.