Він спробував витягти його з човна, але той так люто пручався, що Курбертен мусив дати йому спокій.
— Набирається запас жаргону, — гордовито сказав барон до Фрони, поспішаючи з нею далі. — «Сто чортів!» Вислів саме до речі.
Вам би помандрувати з Делом! — засміялася Фрона. — Він одразу збагатив би ваш лексикон.
— Невже?
— А певне!
— О, ці ваші слівця! Я ніколи їх не вивчу як слід. — І він розпачливо вхопився за голову руками.
Вони вийшли на розкорчовану місцину, де над самою річкою стояла хатина. На її плесковатій земляній покрівлі лежало двоє хворих, загорнених в укривала. Бішоп, Корліс та Джекоб Велс, хлюпаючи по воді, возилися в хатині, збираючи одежу та інші пожитки. Вода вкривала землю коло хати футів на два, але долівку, щоб було тепліше, заглибили нижче поверхні землі, і тут вода доходила до пояса.
— Тютюн щоб не замок! — сказав млявим голосом один із хворих, що лежали на покрівлі.
— До дідька тютюн! — заперечив другий. — Подбайте про муку. — І додав ще, помовчавши: — Та цукор.
— Це тому, що Біл не курить, міс, — пояснив перший, — Гляньте за тютюном, будьте вже ласкаві, — благав він.
— На, та заткни пельку! — Дел кинув йому бляшанку з тютюном, і той вхопився за неї, як за мішок золота.
— Може, мені чим допомогти? — спитала Фрона, дивлячись угору.
— Ні. В них цинга. Допоможе їм могила та ще хіба сира картопля. — Копач хвилину дивився на неї. — Чого ви тут стовбичите? Зійдіть на вище місце.
Аж тут загуло, зашуміло, затріщало — при березі завалилась крижана скеля. Брила вагою тонн на п"ятдесят перекинулася, забризкавши їх грязюкою та водою, і розсипалася коло самих дверей. Менша крижина вдарилась об причілок, де стирчали кінці колод, і хатина здригнулася. В ній були Курбертен та Джекоб Велс.
— Після вас, — почула Фрона баронів голос, а за ним уривчастий батьків сміх. Галантний француз вийшов останній, протискуючись між крижиною та колодами.
— Слухай, Біле! Коли та нижня загата не рушить, то нам амінь, — сказав чоловік з бляшанкою до свого товариша.
— Що й казати! — відповів той. — Я бачив таке нижче Нулато. На острові Біксбі. Крига там змела все так чисто — не згірше, як моя стара мати в кухні.
Чоловіки тим часом підійшли до Фрони.
— Так не годиться. Треба їх перенести до вашої хатини, Корлісе.
Сказавши це, Джекоб Велс спритно виліз на покрівлю й поглянув на крижані гори.