В сусідній кімнаті залунали кроки, і в. кабінет увійшов худий високий німець в чині підполковника. На носі в нього було пенсне, з-під якого тьмяно дивилися маленькі очі.
— Хайль Гітлер! — привітав він господаря, викинувши вперед руку.
Юргенс відповів тим же.
— Що це за пани? — зробивши презирливу гримасу, спитав прибулий. Він розвалився в кріслі, що стояло біля письмового стола, і витягнув худі, довгі ноги.
— Мої люди.
Підполковник трохи підняв брови, уважно подивився на Ожогіна і Грязнова, примружив очі і одвернувся.
Юргенс вийняв з ящика стола два папірці і подав їх Ожогіну.
— Це перепустки для ходіння по місту в будь-який час, — пояснив він. — Проставте свої прізвища по-російськи і по-німецьки. Зараз вас проведуть на квартиру. Ідіть і відпочивайте. Про все інше наступного разу…
— Ганс, ти пам"ятаєш Брехера? — звернувся Юргенс до підполковника, коли Ожогін і Грязнов вийшли.
— Дуже добре. І завжди відзивався про нього дуже схвально. Ця людина ще зробить собі кар"єру.
— Його кар"єра вже закінчилась.
— Не розумію…
— Прочитай — і зрозумієш. — Юргенс простягнув підполковнику Ашингеру аркуш паперу, заповнений дрібним друкованим шрифтом.
«Повідомляю вас, що в ніч на вісімнадцяте вересня сорок третього року радянська авіація зробила наліт на залізничний вузол і посьолок, — прочитав Ашингер. — З батальйону СС двадцять чоловік убито і близько вісімдесяти поранено. На резиденцію гауптмана Брехера впала і зруйнувала все дощенту півтонна бомба. Знайдені лише шматок портупеї і права рука гауптмана…»
— Так… безглуздо, — повільно сказав Ашингер, — Брехер убитий далеко від фронту, — а я беззмінно в районі передової — і живий.
— Ти невдоволений цим?
— Не невдоволений, а здивований, вражений… — Ашингер встав з крісла і, заклавши руки за вузьку, суху спину, пройшовся по кімнаті.
На деякий час запанувало мовчання.
— Так… доля Брехера сумна, — знову заговорив підполковник, — але я прийшов повідомити ще більш гнітючі новини.
— А саме?
ebooksa