Він уважно подивився на мене. Його обличчя уже добре засмагло і від того очі здавалися ще яснішими. Раптом вони скаламутніли, чи то від мого запитання, чи від споминів. Я помітила це останньої миті, бо Олесь тут же перевів погляд на море. Я збагнула, що причинила йому біль.
— Знаєш, Ганю, для мене це болюче питання… — Він кивнув на хлопчика, що сидів на кормі поруч з Іваном Карповичем.
— Даруй.
Я відзначила, що хлоп"я дуже схоже на батька, чисто копія. Такий же гінкий і рухливий.
Іван Карпович заглушив мотор. Стало раптом тихо-тихо, було чутно, як порипує деревина баркаса. Берег уже перетворився на тонку риску, що не давала злитися небу з морем.
— Скупаймося? — запропонував Іван Карпович, і почав стягати зелену сорочку і фланелеві штани невідомо якого кольору. Він був дуже худий — одна чорна шкіра й кістки. — Ну, хто перший?
Я, натягнувши на голову гумову шапочку, шубовснула слідом за збирачем водоростей. Тут вода була значно холодніша ніж коло берега.
— А ти ж чого? — гукнула Олесеві. Він невизначено стенув плечима.
— Плигай, плигай, коло берега не наплаваєшся, — наполягав Іван Карпович.
Уже сонце підкочувалося до зеніту, коли збирач водоростей сказав:
— Годі нам бовтатись. Гайда до берега… Як ти, Ігоре? Пальма вже, ма"ть, охляла. Хлоп"я кивнуло.
Запрацював двигун. Баркас рушив, залишаючи на гладіні дві складки.
— Шкодуватимеш, що не скористався з такої нагоди, — промовила я до Олеся.
— Я не вмію плавати, — зізнався він.
— Хм…
— Не віриш?
— А як же ти кинувся в те пекло?
— Я був з матрацом, до того ж там не так уже й глибоко, пірнувши, можна дістати ногами дна.
— А якби матрац вирвало? — вихопилося в мене.
— Не вирвало б.
ebooksa