Пригода на п'ятому горизонті

— Я теж не розбиватиму. Арсене… — В її глибоких, як Всесвіт очах, відбивалися клаптики синього неба.

— Я — теж.

— Я — теж.

Смагляві, білі, натруджені, випещені руки вибирали з ячменю писанки, клали поряд себе на білі серветки.

— А де ж це наша тіточка?

— Справді… Де мати, Оксано?

— Побігла в магазин, по запіканку. Каже:

«Що то за Великдень, коли на столі немає запіканки?» Та щось довго не з"являється…

Вона лежала, вхопившись за серце, а по бруці серед скалок розбитої пляшки розповзалася густа малинова рідина. Обступили перехожі. Молодий лікар рахував пульс і дивувався, чому в пальці цієї жінки пов"їдалася фарба.

Кутя

Полив"яні блюдця на білому обрусі всміхалися рожево-зеленими квітами.

— У нас на Львівщині змішують варену пшеницю з маком і горіхами і поливають усе ситою… — її очі палахкотіли вогниками свічок під образами, мріяли червоно-чорним присмерком селянської хати.

— А я з Полтави. В цей вечір мама бувала заклопотана. До нас приходили гості… Сідали за стіл, тихо співали… — в голосі дівчини ще бринів той тихий родинний спів, а в темних косах ще плуталися рештки різдв"яної ночі

… В морозному небі — нерухомий серп місяця, схожий на пшеничний пряник, мерехтливі жарини зір. Під ногами рипить сніг. Дитяча рука стискає вузол рушника, в якому зав"язана тарілочка з вечерею… Хіба це я! Де воно зараз — моє дитинство?.. Мене зустрічала моя самітня тітка. Пригощала всілякими ласощами, а потім співала журливих пісень і просила підспівувати. Вона мене любила, моя самітня тітка…

— У нас теж святкують кутю. — Від його широкого обличчя віяло сухими очеретами Конки та лиману. — Святкують… В цей вечір люди знімають омозоленість зі своїх душ. Піклуються про інших.

… Як багато часу минуло відтоді, коли я Востаннє їв кутю. Десять, двадцять років? Ні, мабуть, більше.

І все ж я повернувся до святкового столу, до звичаю мого народу.

Ми їмо тугі зернятка пшениці з нашого поля.

Де той гончар, що створив полив"яні блюдця з рожево-зеленими квітами? Може, десь в Чернігові або на Донбасі, а може, тут, у Києві?

Я хочу щоб і він їв з нами кутю.