— Бач, тепер я не можу, — відповів я, — бо в крамниці нема струн для банджо; але як знову прийде корабель, я поставлю таку штуку отут на веранді, хай сам побачить, чи багато там чортяки. Скажи йому, що як тільки дістану струни, змайструю йому одну для його малюків. Називається воно «ялова арфа», і можеш пояснити: по-англійському це слово означає, що за таку річ ніхто, крім послідущого дурня, й цента не дасть.
Цього разу Маеа був такий потішений, що знову спробував заговорити по-англійському.
— Ти правду кажи? — питає.
— Аякже! — відказую. — Однаково що Біблія. Принеси сюди Біблію, Амо, коли в тебе є, і я її поцілую. Або ще краще, — кажу я, йдучи зразу ва-банк, — спитай його, чи він побоїться сам сходити туди вдень.
Виявилося, що він не боїться: вдень, та ще й у чиємусь товаристві, може зважитись на таке.
— Ну, тоді порядок! — сказав я. — Розтлумач йому, що той Есі шахрай, а його страшидла — дурниці, і як Маеа сходить туди завтра, то побачить, чи багато там лишилося з усього. Тільки втовкмач йому ще одне, Амо: коли він усе розляпає і воно дійде до Кейса, тоді я пропащий! Я тягну руку за ним, за Маеа, скажи йому це, і як він хоч словом де прохопиться, моя кров упаде на його двері, а сам він буде проклятий на Цьому й на тому світі.
Ама переклала йому все, і він міцно стис мені руку й мовив: «Я не кажи. Йди на гору завтра. Ти моя друг?»
«Е ні, сер, — відказую, — це дурниця. Я прибув сюди торгувати, скажи йому, а не заводити друзів. Ну, а Кейса я виряджу на той світ!»
Маеа пішов додому, й видно було, що він задоволений.
Ніч у лісі
Тепер мені не було куди дітися: до завтра треба поламати всю оту блудню з тияволом, і я мав клопоту по вуха не тільки з готуванням до цього, а й з умовляннями Ами. Мій дім обернувся в якийсь дискусійний клуб. Ама нізащо не хотіла, щоб я йшов до лісу вночі: вона була певна, що я не вернуся звідти. Ви вже знаєте, які в неї бували докази, я вам наводив зразочок із королевою Вікторією та з чортом, то можете собі уявити, як воно мені остобісіло ще до смерку.
Нарешті я набрів на добру думку. «На "кий біс метати перли перед нею?» — подумав я. Краще підкинути їй ще трохи тієї січки, що у неї в голові.
— Ну, тоді слухай мене, — кажу я. — Розшукай свою Біблію, і я візьму її з собою. Тоді все буде гаразд.
Вона знов почала запевняти, що ніяка Біблія тут не поможе.
— Це все ваша канацька темнота! — відрубав я. — Принеси Біблію, кажу.
Вона принесла книжку, я розгорнув її на титульній сторінці, де, як я гадав, мало бути щось по-англійському, і воно справді там було.
— Ось! — сказав я. — Поглянь! «Лондон. Надруковано для Британського й закордонного Біблійного товариства, Блек-фраєз», — і рік, якого я не міг прочитати через оті «М», «С» та «X»[21]. — Туди, де є щось від Біблійного товариства, Блекфраєз, жоден чортяка не поткнеться. Ти що ж собі гадаєш, дурненька: як ми даємо раду всім «айту» у себе в Англії? Тільки через Біблійне товариство.
— Я гадай, у вас ніякий чортяка нема, — відказала вона. — Білий чоловік, він так моя кажи, що нема.
— І ти ото повірила? — відказую. — Як же це може бути, що тут на всіх островах їх повно, а в Європі нема?
— Так у вас же хлібне дерево не рости, — пояснила вона. Я ладен був рвати на собі волосся.
ebooksa