Козацький оберіг

«Брама! Треба відкрити браму!» — спалахнула запізніла думка в голові Данька.

Він підвівся і, пригнувшись, побіг до брами.

«Ченці» зняли непритомну княгиню Ярину з коня і стали, тримаючи її, позаду магістра. Луціус узяв чорну книгу й почав читати похмурі закляття. Кнехти піднесли смолоскипи до оберемків хмизу навколо будови, очікуючи наказу магістра.

Але Данько не бачив усього цього — він поспішав до брами.

З замку до брами вела досить широка дорога, уздовж якої стояли казани (у них латники нагрівали смолу чи олію, щоб поливати голови нападників), оберемки дров для вогнищ, короби для запасних стріл, драбини та інші речі, потрібні в разі нападу. Ховаючись за ними, хлопець пробирався ближче до брами. Вартові похмуро стояли біля воріт, спираючись на важкі алебарди на довгих держаках.

Данько добре бачив при світлі смолоскипів, закріплених з обох сторін брами, що кнехти на варті пильно слідкують за всім, що відбувається навколо. Час від часу вони перекидалися короткими уривчастими фразами. Здавалося, що їм дуже хотілося бути зараз на площі.

Хлопець напружено чекав. Краєм вуха він почув, що лемент на площі посилився. Судячи з усього, там відбувалося якесь моторошне дійство. Данько зблід і схопився рукою за Печать Зберігачів. «Невже козак Мамай запізниться?» — у відчаї подумав він.

І тут зблизька почувся крик якогось птаха. Раптом один з вартових захитався й безсило опустив руки. Алебарда, яку він тримав, із дзенькотом упала на кам’яну бруківку. Інші кнехти здивовано подивилися на нього. Вартовий стояв, безсило розводячи руками, потім дивно обернувся навколо себе і грюкнувся обличчям униз біля своєї алебарди. Інші троє вартових кинулися до нього щоб підняти, але застигли на місці, очі їх немов затягнуло темне марево, і вони, кидаючи зброю, безсило попадали на землю, гримлячи панцирами та шоломами.

Данько прожогом кинувся до брами і спробував підняти тяжкий, окутий залізом засув. Але годі було й намагатися це зробити малому хлопцеві. Данько аж засичав від власного безсилля. Він озирнувся навкруги, підхопив з бруківки залізну алебарду й підчепив її краєм засув. Користуючись алебардою, мов підоймою, Данько нарешті зрушив засув з місця і, сопучи, скинув його зі сталевих скоб, на яких він тримав ворота.

Окутий залізом засув з гучним грюканням гепнувся на землю. Данько вчепився у стулку брами і щосили потягнув на себе, ворота зарипіли й почали поволі відчинятися. Один з вартових прийшов до тями від гуркоту засува, підняв голову і, побачивши, що якесь маля відкриває ворота, вихопив спис та кинувся до нього. Раптом хтось підхопив ззовні ворота, і вони швидко відчинилися. Чиясь могутня рука вхопила хлопця за плече та відкинула вбік. У ту ж мить вартовий увігнав спис майже на півлеза в дерев’яні ворота — саме туди, де щойно стояв Данько.

Хлопець, немов уві сні, побачив широку поставу Голоти, що блискавкою проскочила повз нього. Козак, тримаючи в одній руці шаблю, а в іншій пістоль, миттю опинився біля вартового, який марно намагався висмикнути спис із брами й одним ударом руків’я пістоля збив його з ніг.

У відкриті ворота, мов тіні, сковзнули козаки.

— Усе гаразд, друже? — схопивши Данька за плече, запитав Голота.

— Там, — піднявши руку і вказуючи на площу, ледь вимовив Данько. Видно було, що звідти долітають відблиски, немов від великого вогнища.

Голота на мить застиг, оцінюючи ситуацію.

— Уперед, хлопці, — наказав він і змахнув шаблею в напрямку заграви.

Данько побіг за козаками. Коли вони вискочили на площу, то побачили, що дрова навколо будови, куди чорні рицарі позаганяли людей, поволі розгоряються. Чулися несамовиті крики тих, хто вже здогадався, яка доля їх очікує.

Посеред площі стояв магістр. Навколо нього, застиглі, немов похмурі статуї, стояли зі зброєю в руках кнехти та комонники. А біля ніг магістра лежала княгиня Ярина! Луціус тримав у руках довгий меч із широким лезом, очі його були звернені до нічного неба, тонкі вуста шепотіли якесь закляття.

Раптом магістр заточився на місці і впустив меч, сеньйора Гельда, що стояла поруч, здивовано подивилася на нього. Луціус охопив голову обома долонями й зігнувся, немовби хтось на відстані могутньою рукою намагався звалити його з ніг.

Поки це відбувалося, козаки миттю оточили площу, ховаючись за спинами кнехтів.