— Або пан, або пропав!
Козак Мамай ледь помітно посміхнувся у вуса. Голота опустив голову й подивився на Данька — видно було, що тривога за хлопця переймає його серце. Але це тривало лише одну мить — він кивнув головою й розвів руками:
— А що робить? Іншого виходу немає.
До вечора Данько спав, зручно примостившись на попоні й підклавши собі під голову сідло. Спав міцно, без сновидінь, а прокинувся тому, що хтось обережно торкнув його за плече. Відкрив очі — на дворі вже сутеніло. Над ним схилились козак Мамай і Голота.
— Ну що, друже, час за справу братися, — тихо сказав Голота.
Данько озирнувся — козаки прив’язали коней до дерев і мовчки перевіряли — чи легко кинджал виходить з піхов, чи в усі пістолі закладено заряди, чи не брязне зрадливо в темряві прилаштована зброя чи остроги.
Данько здивовано побачив, що козак Бадрак іде до нього, тримаючи в руках велике цебро із якоюсь чорною рідиною.
— Здається мені, що треба хлопця знову охрестити перед його походом, — поважно сказав Бадрак, і не встиг Данько й оком моргнути, як козак облив його з цебра.
Данько аж підскочив від несподіванки й почав протирати очі.
— От клятий Бадраче, як хлопця окропив, — сміючись, сказав Голота й потріпав Данька по мокрій чуприні, — це для того, щоб ти своєю полотняною сорочкою та русявою головою вночі не світився.
Данько підніс до очей руку — рукав його полотняної, вибіленої на сонці сорочки був зовсім чорним, до того ж від нього тхнуло дьогтем.
Козаки навколо зареготали, бачачи здивування хлопця. Той закрутився, озираючи самого себе: і штани, і сорочка були чорні.
— Ось тепер ти справжній козак-пластун, — доброзичливо посміхнувся козак Бадрак, — тепер тебе, Данько, жодна нечиста сила в темряві не побачить, а як побачить, то перелякається і втече.
Данько спочатку насупився, але потім не витримав, і сам засміявся.
— Ну, братчики, з Богом, — тихо сказав Голота й перехрестився. Козаки похилили голови й перехрестилися. Вони вибралися з байраку й мовчки стояли, дивлячись у бік фортеці.
Козак Мамай поклав долоню на плече хлопця.
— Ну що, товариство, ми перші.
— Борони вас Боже, — стиха обізвалися козаки.
Козак Мамай і Данько поклонилися їм і пішли до замку. Мамай на мить уповільнив кроки, озирнувся до козаків і сказав:
— За кобзою моєю добре доглядайте — не дай Боже, хоч одна струна порветься…
ebooksa