Після цих слів він відразу вилив сплав у кам’яну чашу. Із чаші на мить вихопився язик полум’я, обпаливши Данькові брови та чуб. Почулося шипіння, рідина заклекотіла, зашипіла і забулькала. Данько ледь не задихнувся від смороду, що відразу полинув з чаші разом із чорним димом.
— Тепер став чашу на підлогу! — наказав алхімік, що Данько із задоволенням відразу й виконав. З очей його текли сльози, а з лоба — великі краплини поту.
— Є! — радісно вигукнув алхімік, низько нахилившись над чашею. Данько протер очі й зареготав — коли алхімік підняв голову, усе його обличчя було чорне від кіптяви. Але реготав Данько недовго, бо відразу зрозумів, що і його лице виглядає так само.
— А тепер перевіримо, що нам вдалося зробити, — оголосив алхімік, набрав трішки в черпак густої речовини, із нетерпінням подув на неї, щоб та швидше охолола, і старанно намастив свої руки. Натерши руки, алхімік підніс їх до свого обличчя й уважно роздивився.
— Ти диви, здається, нічого з ними не сталося, — трохи розчаровано промовив він, — добре, зараз перевіримо. — Алхімік озирнувся навколо, замислився й підійшов до дверей, над якими висіла підкова.
— Зараз спробуємо її розігнути, — сказав він, взявся за підкову, смикнув її, і… підкова відірвалася разом із дверною рамою, а самі дубові двері з гуркотом впали на підлогу, ледь не прибивши пана алхіміка, який, щоправда, устиг вчасно відскочити.
Декілька хвилин Зенон розгублено простояв серед клубів пилу, здивовано дивлячись на підкову, яку тримав у руках.
— Тепер все ж спробуємо її розігнути, — обережно промовив він.
У ту ж мить вони почули, що у двері хтось настирливо й зовсім непоштиво грюкає.
— Ну добре, іншим разом, — промовив, зітхнувши, алхімік, і пішов відчиняти.
Данько постояв трохи, не рухаючись з місця, а потім, коли алхімік вийшов, підскочив до чаші з чарівною маззю, схопив зі столу порожню колбу, зачерпнув трохи смердючого варива й заховав колбу за пазуху.
Глава 2. Інквізитор Густав
У сусідній кімнаті чулися голоси. Данько несміливо вийшов з лабораторії, у якій уже почав задихатися від смороду.
Хлопець побачив алхіміка, який стояв блідий біля стіни, а в його кріслі сидів високий чоловік з блідим виснаженим обличчям, одягнений у чорну сутану. Очі незнайомця палали якимось зловісним вогнем.
— А це, мабуть, ваш учень? — відразу запитав чоловік у сутані, тицьнувши пальцем у Данька.
Алхімік Зенон трохи знітився, але кивнув головою. Утім, ким би він міг представити хлопця, який вийшов із його лабораторії у фартуху, та ще з ніг до голови прокоптілого після таких виправ.
Чоловік у сутані трохи помовчав, уважно розглядаючи кімнату, алхіміка й Данька. Нарешті він заговорив тихим, скрипучим голосом:
— Я розумію ваше здивування й певне занепокоєння, пане алхіміку. Свята Інквізиція поки не має свідчень про те, що ви працюєте, закликаючи собі на допомогу диявола. Більше того, бурмістр вашого міста рекомендував мені вас як порядну людину, чесного християнина та високого фахівця у своїй справі. Чи не так?
Тут чоловік у сутані пронизливо подивився на алхіміка.
— Так, так, — трохи невпевнено відповів алхімік.
ebooksa