Плутаючи вузькими вуличками, Данько вийшов на площу, біля якої знаходилася висока башта із годинником. Він набрався хоробрості й запитав у одного з перехожих:
— Скажіть, будь ласка, а де знаходиться Руська вулиця?
Перехожий зупинився, здивовано подивився на хлопця, який тримав у руці глечик, і відповів, вказуючи на провулок за баштою:
— Завернеш у отой провулок за Ратушею, пройдеш ним декілька кварталів, а там побачиш майстерні. То цех русинських різьбярів, за ними відразу Руська вулиця й починається.
Данько подякував і швидко побіг у провулок. Невдовзі він побачив ряд майстерень, звідки чулося дрібне цокотіння молотків.
Вхід до Руської вулиці загороджувала стіна з воротами, вздовж яких похмуро проходжалися крутоплечі чолов’яги, тримаючи на плечах тяжкі молоти, коси й сокири.
— Ти куди оце прямуєш? — суворо запитав Данька один з охоронців, коли той намагався проскочити повз таку грізну варту.
— Ось, глек пану Зенону несу, він його замовив у нашому селі, — спробував викрутитися Данько й сунув подарований селянином глек вартовому під ніс.
— А ти не з підмайстрів цеху майстра Шварта, який намагається нашу торгівлю собі перехопити? — підозріло спитав його вартовий.
— Та борони Боже! — щиро сказав Данько й задля переконливості перехрестився.
— Ну добре, йди, — змилостивився вартовий, — та передай панові Зенону від мене вітання. Скажи, що його ліки моїй дружині дуже допомогли.
— Обов’язково передам! — крикнув Данька і швидше побіг подалі від непривітних вартових.
Хлопець розглядав вивіски на майстернях, аж тут побачив будинок, над дверима якого висіла дошка із криво намальованою широкою колбою, під якою палав вогонь, і написом: «Кепська доля, поганий сон? Вам допоможе алхімік Зенон».
Данько навіть зніяковів від такого поважного напису, трохи поміркував про свою долю, почухав потилицю і, нарешті наважившись, постукав у двері тяжким бронзовим кільцем. Кільце тримала в пащі бронзова голова лева, що прикрашала вхід.
Почулися швидкі кроки, двері зарипіли й відчинилися. Спочатку в обличчя Данька дихнуло гострими запахами якихось загадкових речовин, а вже потім він побачив високого чоловіка з рудою бородою в дивному довгополому халаті, пропаленому в кількох місцях та вкритому жовтими й чорними плямами. Його борода була розпатлана, один вус стирчав угору, а другий опускався вниз, на носі блимали темним склом круглі окуляри.
— Доброго ранку! — промовив Данько й чомусь простягнув чоловікові глечик.
— Дякую, — відповів чоловік і взяв глечик.
Наступила мовчанка. Чоловік зніяковіло роздивлявся глек, намагаючись зрозуміти, нащо він йому потрібен, а Данько все ніяк не міг вирішити, з чого почати розмову.
— А ви і є алхімік Зенон? — нарешті наважився спитати Данько.
Чоловік виструнчився, кивнув головою і гордо промовив.
ebooksa