Поки я заглиблювався в болючі роздуми, женці наблизились і один із них був уже на відстані десяти ярдів від тієї борозни, де я лежав. Якби велетень зробив іще крок або змахнув серпом, я був би розчавлений гігантським черевиком або розсічений блискучим лезом. Жахнувшись, я відчайдушно заволав.
Велетень завмер, нахилився і довго придивлявся, поки не зрозумів, звідки долинає лемент. Близько хвилини він нашорошено розглядав мене, ніби незнайому тваринку, і нарешті зважився підняти, затиснувши мою талію між великим та вказівним пальцями, й піднести до очей. Я мало не завищав від страшного болю, однак мені вистачило розуму стриматися – я не видав ані звуку, поки він тримав мене на висоті шістдесяти футів над землею. Єдине, що я собі дозволив, щойно мені припинило паморочитися в голові, – благально скласти руки і пропищати кілька фраз.
Я боявся, що велетень з огидою кине мене в ячмінь – так, як іноді ми струшуємо з себе неприємну комаху, але, вочевидь, я його зацікавив. Він вивчав мене, дивуючись, наскільки ж я схожий на справжню людину, тільки мікроскопічних розмірів. Його величезні пальці завдавали мені такого нестерпного болю, що я насилу стримував стогони. Благальними жестами я дав женцеві зрозуміти, що він мене ось-ось розчавить. Мабуть, він здогадався, в чому річ, тому що, обережно загорнувши мене в полу свого одягу, кинувся до хазяїна. Я полегшено зітхнув, поклавшись на волю Господа.
Тепер настала черга фермера розглядати мене.
Я сумирно стояв на величезній кам’яній сходинці завбільшки з наш міський майдан, а хазяїн докладно розпитував женця про обставини незвичайної знахідки. Потім фермер нахилився й соломинкою завтовшки з наш ціпок трохи підняв поли мого камзола: очевидно, він вирішив, що одяг – це щось на взір пір’я або луски, якими обдарувала мене природа. Потім він узяв мене в руку й намагався краще роздивитися моє обличчя, руки та ноги, після чого обережно опустив на землю й поставив навколішки. Я відразу ж скочив на рівні ноги та почав походжати перед ним, бажаючи показати, що я не маю ані найменшого наміру тікати.
Фермер і женці всілися тісним колом, щоб спостерігати за моїми рухами. Я зупинився, обернувся до них обличчям, посміхаючись, зняв капелюх і низько вклонився. Потім, опустившись на одне коліно, вийняв із кишені гаманець із золотом і простяг його господарю ферми. Велетень поклав гаманець на долоню, підніс близько до очей, намагаючись роздивитися, після чого потицяв соломинкою, але так і не зрозумів, що це таке. Тоді я показав йому знаками, щоб він поклав руку на землю, потім я видобув усі монети з гаманця та висипав фермерові на долоню. У мене при собі було шість іспанських золотих і двадцять чи тридцять дрібних монет. Результат той самий – фермер торкнувся кінчиком мізинця спершу однієї монети, потім другої, але так і не збагнув сенсу мого подарунка й дав мені знак зібрати монети і сховати їх у кишеню. Я виконав його вимогу.
Тільки після цього велетень дійшов висновку, що я розумна істота.
Він намагався зі мною заговорити, і хоча звук його голосу скидався на гуркіт водяного млина, окремі слова були досить зрозумілі. Я якомога голосніше відповідав фермерові різними мовами, він напружено прислухався, наближаючи до мого обличчя величезне волохате вухо, але, на жаль, ми не розуміли один одного. Женці тим часом повернулися в поле, а їхній хазяїн, розстеливши носовик на долоні, присів навпочіпки та звелів мені залізти на хустину. Це було нескладно, я підкорився і навіть улігся в долоні фермера для більшої безпеки. Він загорнув мене в носовичок, наче немовля, і так поніс додому.
Прийшовши до себе на ферму, господар покликав дружину й показав їй мене. Жінка від несподіванки вискнула і позадкувала – точнісінько як англійська леді, яка побачила жабу чи павука. Однак дуже скоро дружина велетня до мене звикла і, зрозумівши, який я сумирний, привітний та безпечний, заспокоїлася і ставилася до мене ласкаво.
Було опівдні; слуги подали скромний обід, який складався з однієї м’ясної страви. Це був шмат яловичини на величезній тарілці близько двадцяти чотирьох футів у діаметрі. За стіл сіли фермер, його дружина, троє дітей і похилого віку пані, вочевидь бабуся. Господар посадовив мене на столі поруч із собою. Від кінця столу до підлоги було не менше як тридцять футів, і я відсунувся подалі, боячись упасти. Фермерова жінка відрізала тонкий шматочок яловичини, поклала його на найменше блюдечко і, накришивши туди хліба, поставила переді мною. Вклонившись, я вийняв свою виделку й ніж і почав їсти, і всі присутні дістали від цього велике задоволення. Господиня звеліла служниці принести лікерну рюмочку, у яку, на мій погляд, входило не менше як два галони, і наповнила її якоюсь рідиною. Я насилу підняв цю посудину обома руками і виголосив, що п’ю за здоров’я прекрасної леді. Усі зрозуміли мій жест і щиро розреготалися, мало остаточно не оглушивши мене. Напій нагадував слабкий сидр і був доволі приємним на смак.
Потім фермер знаками запропонував мені підійти до його тарілки. Ідучи по столу, я необачно перечепився через крихту хліба і впав, але одразу ж скочив на рівні ноги. Моє падіння явно стривожило всіх, хто сидів за столом, і мені довелося помахати капелюхом на знак того, що все добре.
Поруч із фермером сидів його молодший син, десятирічний забіяка. Коли я наблизився до тарілки хазяїна, хлопчисько зненацька схопив мене за ноги й підняв униз головою так високо, що мені дух забило. На щастя, фермер миттю відібрав мене у бешкетника і відважив йому ляпаса, яким напевне б вишиб із сідла цілий ескадрон європейської кавалерії. Велетень так розсердився, що звелів синові вийти з-за столу. Одначе я не хотів, аби хлопчисько затаїв на мене злобу, і тому намагався дати зрозуміти його батькові, що прошу вибачити нерозумну дитину. Зрештою фермер погодився і хлопчик знову сів на місце.
Коли обід добігав кінця, позаду мене раптом зчинився сильний ґвалт, ніби дюжина ткачів разом узялися до роботи на своїх верстатах. Обернувшись, я побачив, що на коліна до господині стрибнула кішка і, згорнувшись клубком, солодко замурчала. Кішка здалася мені величезною – утричі більшою за найбільшого нашого бика. Я, боячись, щоб вона не кинулася на мене, як на мишу, злякано позадкував, хоч і перебував на протилежному кінці столу, а фермерка міцно тримала свою улюбленицю й погладжувала. Мої страхи виявилися марними – тварина не звернула на мене уваги. Я настільки посмілішав, що наблизився до її морди, але кішка тільки вигнула спину та притислася до своєї хазяйки. Під час обіду, як це звичайно трапляється в сільських будинках, до їдальні вбігли кілька собак, та я, сам не знаю чому, анітрохи не злякався. Один із псів був мастифом завбільшки з чотирьох слонів, другий – хортом, породу інших мені складно назвати.
Усі ще сиділи за столом, коли до кімнати увійшла годувальниця з річним немовлям на руках і присіла на лаву просто напроти того місця, де я походжав. Побачивши мене і, вочевидь, сприйнявши за живу іграшку, немовля почало так оглушливо ревіти, що, якби це трапилося в Челсі, неодмінно завалився б Лондонський міст. Його матуся не вигадала нічого кращого за те, щоб поставити мене перед малюком, який одразу ж замовк, згріб мене і спробував сунути до рота. Я так відчайдушно заволав, що немовля знову, злякавшись, заревіло і розтиснуло пальці. Якби фермерка не встигла підставити під моє тіло, що вже летіло на підлогу, свого фартуха, я неодмінно зламав би собі шию. Щоб заспокоїти дитину, годувальниця почала розважати її брязкальцем, що скидалося на барильце з камінням, однак немовля не замовкало, і тоді годувальниця присіла на табурет, вирішивши вдатися до останнього засобу – дати дитині груди. Видовище немовляти-велетня, який ссе груди, справило на мене незабутнє враження.
По обіді фермер вирушив у поле і звелів дружині дбати про мене. Я настільки втомився, що очі мої злипалися. Хазяйка це помітила, поклала мене на своє ліжко і накрила чистим батистовим носовичком, який, одначе, виявився грубшим за вітрило військового корабля.
Я проспав близько двох годин і бачив уві сні свою родину.
Через це я був іще сумніший, коли прокинувся у величезній напівтемній кімнаті, лежачи сам-один на безкраїй подушці. Фермерка, очевидно, взялася до хатньої роботи й замкнула двері на ключ. Ліжко вивищувалося над підлогою на вісім ярдів, а мені треба було терміново спуститися, щоб випорожнитися. Кликати когось на допомогу було марно: мій голос був тут не сильнішим за комарине дзижчання. Поки я роздумував, що ж робити, на постіль уже встигли залізти два щури. Принюхуючись, вони заметушилися по покривалу, аж раптом один із них помітив мене. Я, жахнувшись, скочив на ноги й вихопив ножа саме тієї секунди, коли щури на мене накинулися. Мені вдалося розпанахати черево найбільшому, попри те що він був завбільшки з вовкодава, а його голий хвіст сягав завдовжки двох ярдів. Інший дременув, але я наздогнав його і поранив. Після цих подвигів я почав походжати покривалом серед кривавих плям, щоб відсапнути і трохи отямитися після пережитого.
Тут до кімнати увійшла хазяйка. Побачивши, що я весь закривавлений, вона стрімголов кинулася до ліжка і підхопила мене на руки. Я намагався пояснити, що сталося, показуючи на мертвого щура й даючи добрій жінці зрозуміти, що я цілий і неушкоджений. Видобувши ножа, я помахав ним – тоді фермерка все зрозуміла. Вона покликала служницю та наказала прибрати сліди вчиненого мною побоїща. Трохи збентежено я спробував пояснити господині, що волів би таки вибратися до вітру, але вона насилу втямила, в чому річ. Жінка взяла мене на руки, віднесла до саду, поставила на землю й відвернулася.
Там я поспіхом сховався між листям щавлю та нарешті покінчив із цією історією, що так затяглася.
Розділ 2
ebooksa