…Глупої ночі в резиденції святоюрського владики перед митрополитом Андрієм низько схилився літній селянин.
— Що велів передати пан Коссак? — спитав владика, благословивши зв’язкового.
— Пан курінний сказали мені так… — докладно говорив селянин. — Коли ви, вуйку, йдете до Львова, то перекажіть нашому найсвятішому і заступникові, що новий загін січових стрільців уже прийняв присягу. Тільки замало в ньому хлопів.
Селянин напівобернувся до Йосипа Гродського, який нерухомо стояв за його спиною, і притишив голос:
— Пан курінний просять вас таємно присилати йому людей.
Зв’язковий знову низько вклонився, повертаючись усім корпусом за митрополитом, який пройшов до високого крісла, оздобленого тонким різьбленням.
— А ви хто? — Владика сів у крісло, розвернуте до каміна.
— Дмитро Горук я, — запобігливо відповів його екселенції селянин. — Із парафії отця духовного Єсафата Коцюловського. Перейшов фронт, бо у Львові в мене донька Ксеня. У пана адвоката кухаркою служить…
Йосип Гродський зробив нетерплячий жест, проте Дмитро Горук не помітив застороги митрополитового секретаря.
— Родичами переказала, що віддається за руського козака.
Гродський збентежено звів очі вгору. Приховуючи неприємне здивування, владика поцікавився з фальшивим співчуттям:
— І ви, Дмитре, дозволили?
— А як здибала файного чоловіка? Зять Єгор і в господа бога вірує, і все, що не каже, то втямити можна.
Йосип Гродський, який нечутно перейшов за крісло владики, спитав без інтонації:
— А ви… якої віри?
— Істинної, — перехрестився Горук. — Греко-католики ми…
Важку паузу перервав рівний, глибокий голос митрополита Андрія:
— Брате Йосип… передайте молодим моє благословення і золотий дукат.
— Красненько дякую, ваша святість, — засяяв селянин і нагнувся до руки владики, проте поцілувати перстень не встиг.
— Ходіть, чоловіче, з богом…