…Тривожний світанок повільно знімав з будинків і пустельних вулиць Львова темну завісу, пробуджуючи від хисткого сну, який раз у раз переривали владні вигуки козачих патрулів і лункі постріли в нічній тиші…
Чіпляючись за чавунну огорожу, що оточувала одноповерховий особняк, Роман з останніх сил підтримував Ореста, ноги якого тяглися по землі. Біля хвіртки з металевою табличкою “Петрус В. Г., адвокат” вони завмерли в знемозі.
У дальньому кінці вулиці пролунав цокіт кінських копит, потім почувся невиразний гомін: їхав козачий роз’їзд.
Роман стиснув запечені губи, штовхнув ногою хвіртку і, завдавши на плечі напівпритомного друга, потягнув його до сходів, які вели на напівкруглу засклену веранду. На стукіт з вітальні визирнула Стефа і з тихим вигуком метнулась до дверей, підхопила брата, що сповзав на підлогу.
— Під Львовом… наскочили на патруль… — знесилено видихнув Роман, допомагаючи дівчині вкласти Ореста на диван. — У домі є ще хто?
— Немає. Батьки евакуювалися до Відня, — ледве стримуючи сльози від раптового потрясіння, відповіла Стефа. — А кухарка Ксеня вчора відпросилась… надумала, мерзотниця, вінчатися з якимось козаком.
Заточуючись від нелюдської втоми, Роман добрався до крісла в еркері, впав на м’яке сидіння.
Стефа розстебнула на братові сорочку і з жахом побачила грубий перев’яз, на якому широко проступила червона пляма.
Дівчина кинулась до буфета, хапливо висувала шухляди, розшукуючи бинти й медикаменти.
— Стефо… — нараз тихо промовив Роман. — Мені страшно…
Дівчина на мить завмерла — настільки сильним було відчуття безвиході, яке прозвучало у визнанні юнака.
— Чому… більшовицький агітатор має силу відвернути народ… від святої присяги? — неначе в гарячці, вигукнув Роман і затнувся, почувши голосний, протяжний стогін Ореста.
Стефа поклала братові на лоб вологу серветку, обережно розмотала брудний бинт.
— Ти просто розгубився! — несподівано злісно сказала вона Романові.
Заново перев’язавши Ореста, Стефа вела далі:
— Іди в собор святого Юра, Романе. Владика вдихне в тебе силу. Без нього ми немічні й сліпі…
Орест забурмотів щось незв’язне, в гарячковій непритомності скинувся, широко розкривши очі, які нічого не бачили. Дівчина м’яко вклала брата, змінила вологу серветку на його голові. Коли вона знову звернулась до Романа, її інтонації збентежили до краю.
— А потім іди до Беркута. Його люди — справжні вояки, без вагань і сантиментів!
Сказала, ніби дала ляпаса.
Роман ображено глянув на дівчину, з силою відштовхнувся від билець, вийшов на середину вітальні. Помітивши його стан, Стефа лагідно мовила, ніби вибачаючись за мимовільну різкість:
ebooksa