Стефу неначе щось підштовхнуло зсередини, вона тривожно звелась на ноги, прислухалась до шаленої стрілянини за глухо забитим вікном.
Орест поворухнувся, з хрипом спробував підвестись, чіпляючись за дерево. З останніх сил видихнув:
— Романе!..
Стефа метнулась до вікна… відчайдушно рвонула дошки…
— Романе!.. — знову долинув голос її брата.
Дошки не піддавались.
Дівчина не втрималась на підвіконні, впала… і знову кинулась до вікна.
— Оресте!
Орест привалився до дерева, стражденні очі його ковзнули по верхівках акацій, рука повільно сповзла з грудей, відкриваючи на мундирі вологі багрові розводи і рвану дірочку…
З-за афішної тумби Роман спостерігав бойовика, який, насвистуючи, ходив перед кав’ярнею “Атлас”.
Дочекавшись, коли вартовий ненадовго сховався за рогом, Роман блискавкою метнувся до кав’ярні, мить постояв — і шаснув у прочинені двері.
Вартовий зупинився, оглянув безлюдну вулицю, вхід в “Атлас”, над яким погойдувався жовтуватий ліхтар, і, заспокоївшись, насвистував собі далі.
У кав’ярні було темно й пусто. Роман, завмираючи на кожному кроці, скрадливою тінню перетнув більярдну…
З дальніх кімнат долинав невиразний гомін.
Роман зачепив у барі стілець, насторожено постояв, потім звів запобіжник пістолета і вийшов у коридор. Він не помітив, що позаду, пригнувшись за стойкою, стежив за ним Семен.
Перед входом у штаб бойовиків Роман відхилився за виступ у стіні.
В штабній кімнаті Диман сердито виговорював Зенонові:
— Сволота! Загони виїхали з сіл ще опівдні! Тобі доручили зв’язок. Куди ти їх послав?
— Друже Диман, я…
— Ми тут захлинаємось у крові, а ти!.. Вб’ю, як пса, коли вернешся без загонів!
ebooksa