4
— Капітане! Нас відносить!
Ван-Страатен люто уп’явся очима в помічника.
— Якого біса вам потрібно в моїй каюті?
— Нас відносить, — повторив помічник. З його плаща і капелюха лилася вода. — Погода сказилась.
— А мені чхати на погоду, зрозуміло? Ви, молокосос, сиділи б краще на березі під маминою спідницею! — Ван-Страатен відкинув помічника і ривком розчинив двері каюти. — Боцмане! — закричав він щосили, але його голос за свистом вітру й гуркотом важких, свинцево-чорних хвиль було ледве чути. — Боцмана до мене! — проревів капітан. — На щогли, дармоїди! — це стосувалося матросів, які скупчилися біля грот-щогли. — Хочете, щоб нас перевернуло? Де боцман?
— Змило боцмана, — похмуро відповів хтось із матросів.
— Туди йому й дорога. Хоч раз у житті нап’ється води замість рому. Ну? — Він вихопив із-за пояса пістолети. — Хто хоче за ним? Тільки із порцією свинцю на додачу?
Матроси полізли по вантах.
— Згорнути вітрила! — кричав Ван-Страатен, розмахуючи пістолетами. — Я сказав, що тричі обігну цей чортів мис, і я зроблю це! Бовтатимусь по морях хоч до страшного суду і щоб я здох, якщо не обігну його тричі! Чуєте ви? Тричі! Хай йому чорт!
Тільки-но він вимовив ці слова, як трапилося таке, що руда чуприна Ван-Страатена підняла капелюха і пістолети випали з ослаблих рук.
— Свята діво… — прошепотів він, витріщивши очі. — Господи Ісусе…
Верхівки щогл раптом засвітились яскравим біло-синім світлом.
Матроси сипонули на палубу й злякано скупчилися навколо капітана.
— Я тобі казав, Ван-Страатен, — ледве ворушачи білими губами, прошепотів один матрос. — Казав я тобі: не хули бога. Ось тебе й піймали на слові.
— Х-хто? — очманіло запитав Ван-Страатен, не відриваючи погляду від щогл, які рівно світилися мертвотним світлом.
— Хто, хто. Ніби сам не знаєш.
— Кепські справи. Тікати треба, — хрипло сказав другий матрос. — Тікати, поки не пізно.
І, розштовхавши інших, кинувся до борту.
— Стій, куди? — крикнув Ван-Страатен.
ebooksa