Райгер повернувся до Тальяферо:
— А ти?
Тальяферо приплющив очі й ствердно кивнув.
— Він просто божевільний, — почав Райгер. — Вбив собі в голову, що винайшов цілком здійсненний метод миттєвого переміщення маси у просторі. Він писав вам про це? Отже, ви теж знаєте. Вільєрс завжди був трошки схиблений. А тепер він, здається, зовсім з’їхав з глузду.
Райгер люто потер носа, і Тальяферо згадав день, коли Вільєрс розквасив його.
Десять років ім’я Вільєрса переслідувало їх, наче невиразний відгомін якоїсь провини, хоча ніхто з них нічим перед Вільєрсом не завинив. Вони, всі четверо, разом самовіддано працювали над своїми дисертаціями, присвятивши себе оволодінню фахом, який у цю епоху міжпланетних подорожей набув надзвичайної ваги.
В різних кутках Сонячної системи почалося будівництво обсерваторій, розміщених у космічному вакуумі, щоб повітря не заважало спостереженням.
Такою була обсерваторія на Місяці, у цьому мовчазному світі з небом, оздобленим диском рідної планети. З обсерваторії можна було вести спостереження і за Землею, і за іншими планетами.
Найближчою до Сонця була обсерваторія на Меркурії, її збудували в районі меркуріанського Північного полюса, де термінатор зовсім не переміщався і Сонце весь час світило в одній точці обрію, — чудова нагода досліджувати його в найдрібніших деталях.
Обсерваторія на Церері, найновіша й найсучасніша, призначалася для досліджень космосу — від Юпітера й аж до найвіддаленіших галактик.
Звичайно, лишалися ще невигоди та незручності. Міжпланетні подорожі все ще були важкі, відпустки надавались дуже рідко, нормальне життя на обсерваторіях було, по суті, неможливе, і все-таки нове покоління вчених почувалося щасливим. До епохи міжзоряних мандрівок перед вченими ніколи не відкривались такі широкі обрії у нових галузях знань, галузях, що становили благодатне поле для наукових досліджень.
Кожен з цієї щасливої четвірки — Тальяферо, Райгер, Каунас та Вільєрс — ’був майже у становищі Галілея, який, сконструювавши перший у світі телескоп, робив великі відкриття, щойно тільки спрямовував його у будь-яку точку неба.
Але потім Ромеро Вільєрс захворів — як згодом виявилось, на ревматизм. Чи ж був у цьому хтось винен? Його здоров’я через хворобу дуже підупало, і серце щораз більше слабло.
І ось Вільєрс, найздібніший із четвірки, найсильніший і найбагатонадійніший як науковець, не зміг закінчити роботи над дисертацією і здобути докторський ступінь.
Навіть більше: йому ніколи не судилося кудись полетіти, бо прискорення космічного корабля на старті просто вбило б його.
Після випуску Тальяферо дістав призначення на Місяць, Райгер — на Цереру, а Каунас — на Меркурій. І тільки Вільєрс залишився довічним в’язнем Землі.
Вони намагалися висловити йому свої симпатії та співчуття, але Вільєрс відштовхнув їх з огидою. Він не тільки вилаяв їх, а й почав клясти. А коли Райгер не витримав і пригрозив йому кулаком, Вільєрс дико зарепетував, накинувся на нього і розтовк йому носа.
Певно, Райгер не забув цього, бо й тепер обережно погладжував свого носа пальцем.
Пооране зморшками чоло Каунаса скидалося на пральну дошку.
— Вільєрс тут, на Конвенті, ти маєш знати це. Він зупинився у цьому ж готелі, в чотириста п’ятому номері.
ebooksa