— Так, — здивовано відповів Каунас.
— Коли саме це було?
— Здається, близько одинадцятої.
Він запитливо глянув на товаришів. Тальяферо ствердно кивнув.
— І скільки ви там пробули?
— Дві хвилини, — встряв у розмову Райгер. — Вільєрс витурив нас зараз же, заявивши, що ми прийшли по його доповідь. — Райгер помовчав, сподіваючись, що Мендель спробує з’ясувати, про яку доповідь ідеться, але той не озивався, і Райгер вів далі: — Я думаю, він тримав її під подушкою. В усякому разі, він лежав упоперек подушки, коли кричав, щоб ми забиралися геть.
— Саме тоді стан Вільєрса, мабуть, і почав катастрофічно погіршуватись, — майже пошепки висловив припущення Каунас.
— Ні, не тоді, — відрубав Мендель і додав: — Певно, ви всі залишили там відбитки своїх пальців.
— Можливо, — майже в тон йому відповів Тальяферо. Пошана до Менделя як до видатного вченого почала відходити на задній план, поступаючись місцем звичайному роздратуванню. Що б там не казав цей Мендель, але ж була лише четверта година ранку. І Тальяферо провадив у тому ж тоні: — Сподіваюсь, ви вже з’ясували все, що вас цікавило?
— Річ у тім, — правив своєї Мендель, — що тепер ідеться не про сам факт смерті Вільєрса, а про дуже важливу справу, безпосередньо з ним пов’язану. Доповідь Вільєрса, віддруковану, наскільки я знаю, тільки в одному примірнику, знайдено засунутою у настільну запальничку і від неї лишилось кілька клаптів. Я не читав і навіть ніколи не бачив доповіді, але знаю суть викладених там положень і готовий у разі потреби заприсягтися в суді: рештки спалених аркушиків — не що інше, як Вільєрсова доповідь, підготовлена до виступу на Конвенті. Ви маєте якісь сумніви, докторе Райгер?
Райгер похмуро осміхнувся.
— Сумніваюся, що Вільєрс міг зробити якесь відкриття. На мою думку, сер, це був звичайнісінький маніяк. Десять довгих років він був в’язнем Землі і зрештою його хвороблива уява сплодила думку про можливість миттєвого переміщення в просторі. У цьому він вбачав свій порятунок. Можливо, тільки ця надія і втримувала його на світі. Він навіть інсценував експеримент, що мав довести правильність його теорії. Ні, я зовсім не хочу сказати, що це умисне шахрайство. Ні, мабуть, він був цілком щирий, але це була щирість божевільного. А вчорашній вечір став кульмінаційним моментом. Він прийшов у нашу кімнату-в душі ненавидячи нас за те, що ми не були позбавлені, як він, змоги працювати у космосі — і втішався своїм уявним тріумфом після доповіді на Конвенті. Думкою про цей день він жив усі останні десять років. Але розмова так збурила його психіку, що на якийсь час до нього повернувся здоровий глузд. Він раптом усвідомив, що не може виступити на Конвенті, — йому просто ні з чим виступати. І тут його охопив відчай, що й призвів до катастрофи, — не витримало хворе серце.
Мендель слухав астронома з Церери, і на його обличчі все виразніше малювався осуд.
— Ну що ж, усе це звучить цілком логічно, докторе Райгер, але зовсім не відповідає дійсності, — почав він, — хоча б тому, що мене не так легко обдурити якимось шахрайським експериментом. Тому облишмо цю версію. З журналу реєстрації учасників Конвенту, який я за браком часу перевірив лиш побіжно, видно, що ви всі троє закінчили коледж разом з Вільєрсом. Це справді так?
Вони ствердно кивнули.
— А серед учасників Конвенту є ще хтось із вашого випуску?
— Ні, — відповів Каунас. — Того року тільки ми четверо спеціалізувались на астрономії. Власне кажучи, Вільєрс теж мав захищатись, але…
— Я все зрозумів, — перебив його Мендель. — Тоді логічно припустити, що саме хтось із вас трьох ще раз відвідав Вільєрса десь за північ.
Запала коротка мовчанка.
— Не я, — врешті холодно озвався Райгер.
ebooksa