— Аз чим же тоді він виступатиме післязавтра на Конвенті? — запитав Каунас.
— Хіба ж я знаю? Це ж божевільний!
Тальяферо все ще грався своїм сканером і ліниво роздумував, чи варто й далі розмотувати стрічку спогадів, захованих десь у найглибших закутках пам’яті. Врешті він вирішив не робити цього й докинув:
— Ти просто недооцінюєш Вільєрса… У нього світла голова.
— Може, й була світлою десять років тому, — правив своєї Райгер, — але тепер він просто схиблений. Тому забудьмо про нього.
І Райгер змінив тему розмови. Надміру гучно, ніби самою силою голосу хотів розвіяти дух Вільєрса і все пов’язане з його особою, почав оповідати про Цереру та мету своєї роботи — радіозондування Молочного Шляху новими радіотелескопами, здатними досліджувати навіть окремі зірки. Й Каунас спочатку слухав, коли-не-коли киваючи головою, потім і сам приєднався до розмови, додавши щось про радіовипромінювання сонячних плям, а тоді перейшов до своєї доповіді, присвяченої гігантським водневим вибухам щ на поверхні Сонця та протонним потокам, випроміненимії під час них.
Тальяферо здебільшого відмовчувався. Робота на Місяці була не такою ефектною. Адже довготривалі прогнози погоди, складені на основі безпосередніх спостережень за земною атмосферою, годі й порівнювати з радіотелескопами чи з дослідженням потоку протонів з поверхні Сонця.
До того ж йому докучали думки про Вільєрса. Той справді мав світлу голову, і всі вони чудово це знали. Навіть Райгер, попри всю свою показну упередженість та ворожість, не міг не відчувати, що тільки Вільєрсові під силу було відкрити таке сенсаційне явище, якщо воно взагалі можливе.
Хотіли вони цього чи ні, але їхня розмова про свої роботи прозвучала як соромливе визнання того, що ніхто з них особливих успіхів не досяг. Зрештою Тальяферо, який постійно стежив за науковою літературою, і так це знав. Його власні праці теж належали скоріше до другорядних. Та й інші науковці не створили нічого, що заслуговувало б на епітет “дуже важливе”.
Ніхто з них не став — треба дивитись правді у вічі — славетним підкорювачем Космосу. Величні мрії студентських років так і залишились нездійсненими. І тут уже нічого не вдієш. Вони стали звичайними компетентними працівниками. Цього ніхто не заперечить. Але, на жаль, і нічого більше не додасть. І вони це добре розуміли.
А Вільєрс досяг набагато вищого рівня. І це вони теж розуміли. Саме тому, а ще через почуття якоїсь невиразної пповини перед ним, вони й цуралися його.
Тальяферо відчував душею, що Вільєрс, незважаючи ні на що, підніметься вище. Інші б теж, може, так думали, якби їх не збивала гадка, що такими нестерпними, як Вільєрс, часто бувають саме нездари. Доповідь про трансференцію маси, мабуть, таки відбудеться, і Вільєрс відразу стане знаменитістю, як він завжди й твердив, а його колишні однокурсники з усіма їхніми досягненнями будуть забуті. І їм не залишиться нічого іншого, як приєднатися до тих, хто аплодуватиме Вільєрсові.
Тальяферо розумів, що ці думки навіяно заздрістю та досадою, він навіть соромився їх, проте позбутися не міг.
Запала мовчанка, і тоді Каунас, відвівши очі, запропонував:
— Послухайте, друзі, а чом би нам не спуститися вниз, у номер нашого друга-брата Вільєрса?
Сердечність, яку намагався вкласти в свої слова Каунас, була така нещира, та й сама пропозиція прозвучала настільки непереконливо і недбало, що він мерщій додав:
— Не хочеться, щоб у нас залишилось погане враження від зустрічі з Вільєрсом, адже…
“Мабуть, Каунас хоче остаточно з’ясувати все, що стосується методу Вільєрса, — подумав Тальяферо. — Він ще не зовсім певен, чи Вільєрсові слова — звичайна маячня божевільного, й не засне, поки не пересвідчиться, що воно справді так”.
А втім, Тальяферо це теж цікавило, і він не став заперечувати. Тоді і Райгер, знизавши плечима, неохоче погодився з ними:
— Чом би й ні, хай йому біс?
ebooksa