— Насамперед, джентльмени, прошу вибачити, що потурбував вас у таку пору, — врешті озвався він. — Я мусив це зробити. Наш товариш Ромеро Вільєрс помер. Десь із годину тому його тіло забрали з готелю. Медики встановили, що не витримало хворе серце.
Запала приголомшлива тиша. Райгерова рука з сигаретою завмерла на півдорозі до уст, а тоді поволі опала додолу, так і не завершивши своєї мандрівки.
— Бідолаха, — вихопилась у Тальяферо.
— Це жахливо, — охриплим голосом обізвався Каунас. — Вільєрс був… — повів далі він, проте голос не слухався його.
Райгер пересмикнув плечима:
— Справді, Вільєрс мав хворе серце. Тут нічого не вдієш.
— Так, але є ще одна дрібничка, — досить спокійно зауважив Мендель. — Треба дещо повернути.
— Що ви маєте на увазі? — гостро запитав Райгер.
Однак Мендель не звернув на нього уваги:
— Коли ви бачили його востаннє? — спитав.
Йому відповів Тальяферо:
— Вчора увечері. То було щось на зразок вечірки. Ми зібралися разом уперше за останні десять років. Мені незручно це говорити, але зустріч не дала нам втіхи. Вільєрс вважав, що має якісь причини гніватись на нас, і не приховував цього.
— Коли саме це було?
— Вперше близько дев’ятої.
— Вперше?
— Ми бачилися з ним іще раз.
Каунас, здавалося, був стривожений:
— Вільєрс пішов від нас роздратований, і ми просто не могли залишити його в такому стані. Ми сподівалися порозумітись, не хотіли, щоб товариські стосунки отак враз урвались. Тому спустились до нього і…
Але Мендель уже не слухав.
— Ви всі були в його кімнаті?
ebooksa