— Бачите, місіс, ми маємо до вас і до лікаря Нен-Сагора, головним чином до лікаря Нен-Сагора, невеличку справу. Але справу конфіденціальну. Коли ваша ласка…
— Я не маю ніякого наміру з будь-ким конфіденціально говорити, — холодно відрубала місіс Ліліан і повернулася йти.
Але незнайомий заступив їй путь.
— Але, місіс… я вас благаю. Справа йде… про наукову теорію лікаря Нен-Сагора.
Місіс Ліліан спинилася.
— Про теорію лікаря Нен-Сагора?
— Так, місіс, вашого діда.
— Вам треба говорити зо мною чи з лікарем Нен-Сагором?
— Власне, з лікарем Нен-Сагором, місіс, але я гадаю…
— Хто ви, сер?
— Я?
— Так, ви.
— Я… — він зам’явся, — бачите, місіс, ми вам, безперечно, це скажемо, але… теж тільки… в конфіденціальній розмові…
— Але, дозвольте, як же я можу згодитися на таку розмову, коли навіть не знаю, з ким маю діло?
— Ах, місіс… Ах, місіс… Я і мій колега, ми — лікарі… Звичайно, на таку розмову неможливо було погодитися.
Так місіс Ліліан і вирішила.
Але, подумавши одну мить, вона раптом змінила своє рішення: кінець кінцем це були перші медики, які, либонь, зацікавилися працею лікаря Нен-Сагора.
— Я спитаю діда, — відповіла вона, — без його згоди я не можу нічого сказати.
— Звісно, звісно місіс.
— Проте чекайте, — спинилася місіс Ліліан і знову підозріливо оглянула співрозмовців. — А ви… не журналісти?
ebooksa