— О ні, місіс, що ви!..
Місіс Ліліан знизала плечима й пішла до діда. Обидва незнайомі лишилися на палубі, старанно кланяючися їй.
Згоду в Нен-Сагора пощастило дістати. Старому лікареві було зрештою однаково. Були це вороги чи друзі — навряд чи вже можна було більше знеславити його лікарську репутацію. Та й чи про репутацію йшлося тепер. Лікар Нен-Сагор відрізав себе від світу, тепер йому залишилася його власна робота в Нурі, та й тільки. Її треба докінчити й остаточно оформити, — цього вистачить на ці останні кілька років життя.
Він дав згоду побачитися з незнайомими лікарями.
Обидва незнайомці надзвичайно зраділи, вони довго по черзі трусили руку місіс Ліліан.
— О місіс, ми так вдячні вам! — говорив той, що вільно володів англійською мовою, його компаньйон мимрив щось під ніс і свою безсловесність компенсував міцними, майже непристойними, рукостисканнями: він був дужий, як бугай.
Місіс Ліліан насилу визволила свою руку.
Прийняв незнайомців Нен-Сагор у своїй каюті. Вони ввійшли, одчайдушно потрясли Нен-Сагорові руку і зараз же, не чекаючи запрошення, посідали.
— Чим я можу служити вам? — поцікавився Нен-Сагор, коли гості трохи заспокоїлися й перестали закидати його висловами своєї пошани.
— О сер!.. — говорити почав той, що володів англійською мовою.
Це був ставний мужчина років понад тридцять, чорнявий, але вже з значною сивиною на скронях. В його мові бринів легкий горловий акцент жителя Сходу. Другий говорив по-англійськи дуже погано, відзначався м’якою південною вимовою, був нижчий на зріст, шатен, років під тридцять п’ять і надзвичайно кремезний.
— О сер! Насамперед треба вам сказати, що ми з колегою медики. Так, так. Я — хірург, мій колега — ендокринолог. Це наші, так би мовити, медичні спеціальності. Але ми обидва працюємо зараз, бо найбільше цікавимося саме цим — проблемою кліматичного лікування. Ми вивчаємо клімат не як засіб порятунку для туберкульозників першої стадії, не як нормований лікувальний порціон, а як величезне і могутнє джерело загального оздоровлення людського організму, як основу всякої профілактичної роботи.
— Так, — сказав Нен-Сагор.
Гості починали його цікавити.
— Така настанова нашої роботи не є випадковою пристрастю нас двох, така настанова медичних шукань взагалі надзвичайно поширена серед медичних кіл нашої країни. Ми повинні сказати, що ваша попередня діяльність в загальних — на жаль, мушу признатися, — в загальних рисах нам знайома. Ми читали з великим захопленням ваші статі з кліматології.
— Це старі мої статті, друковані, коли не помиляюся, в 1901 році?..
— Так, так. На жаль, мало що з пізніших робіт потрапило до нас. Ми навіть гадали досі, що ви вже припинили вашу наукову роботу. Коли це, з місяць тому, ми знайшли в англійських газетах замітку про те, що на чергових зборах Британського медичного товариства має стояти ваша доповідь про результати вашої багаторічної експериментальної роботи.
Нен-Сагор нахмурився. Але його співрозмовці не помітили цього. Експансивний житель Сходу вів далі свою гарячу мову.
— Ми були тоді в Туреччині, потім переїхали до Єгипту. Ми подорожуємо тут з науковою метою, відряджені нашим урядом вивчати по країнах Сходу постановку кліматичного лікування, зокрема кліматичне лікування туберкульозу. І от уже в Єгипті, - це було днів кілька тому, — ми прочитали звіт про ваш виступ на зборах медичного товариства…
Нен-Сагор знову ще гірше нахмурився, але жваві співрозмовці знову не помітили цього.
ebooksa