Покарання

Крокодил не поплив собі далі. Крокодил підплив до нас і намагався залізти на опору. Я зрозумів, що зараз він це зробить і тоді нас з’їдять живцем. Треба було якось від нього рятуватися та захищатися. Але чим можна захиститися від цієї смертельно-небезпечної тварюки? Голими руками його не візьмеш. Тоді як врятувати себе та Зоряну? І як взагалі крокодил взявся у нас в Україні у річній воді?

Проте, в мене не було часу над цим розмірковувати. Дух, створений моєю уявою зник, але з’явився тепер цей крокодил, який хоче поживитися свіжою здобиччю, насолодитися смачним м’ясом. Крокодил облив опору з усіх боків і несподівано зробив стрибок. Він трохи не розрахував і перелетів опору, пірнувши у воду. Але він встиг зачіпити мене хвостом так сильно, що я аж втратив рівновагу. Розмахуючи руками, я намагався встояти на місці, але було дуже слизько і я полетів також у воду, тільки з іншого боку. Темні води миттєво зімкнулися над моєю головою. У мене навіть виникла божевільна ідея пірнути до самого дна і сподіватися, що крокодил мене не знайде, та я забував, що знаходжуся на його стихії. Це його світ і тут діють його правила. І на глибині йому легше зі мною справитися.

За одну мить я виринув на поверхню і ковтнувши трохи повітря, швидко поплив до бетонної опори, яка вже не видавалася цілком безпечною, а навпаки була смертельною пасткою. Майже допливши до цілі, я панічно озирнувся і помітив, що крокодил ось-ось мене наздогнав і готується відкрити пащу. Я зрозумів, що діяти ніколи і це кінець. Аж раптом, я пригадав, що у мене за поясом є складний ножик. Я вихопив його із-за поясу джинсів та відкривши лезо, приготувався захищатися.

Від першої атаки мені вдалося пірнути униз і зачепити лапу крокодила ножем. Хоча, я розмахнувся з усієї сили, це майже не зупинило його. Він тільки розлютився і знову кинувся на мене. Коли він відкрив пащу я вдарив ножем по язику. А потім розмахнувся вдарив навмання по шкірі, але випадково потрапив у око, яке відразу витекло, як розбите яйце. Крокодил заревів і пірнув у воду, відступивши. Багато темної крові почало розчинюватися у річній воді. Він міг ще повернутися, тому я виліз на опору і спробував зробити штучне дихання дівчині.

На щастя, вона лише втратила свідомість та наковталася трохи води. Тому, через пів години, ми зняли мокрий одяг на обсихали, не зволікаючи на численну атаку комарів.

— Остапе, все вже закінчилося? — спитала вона.

Я уважно вдивлявся у риси обличчя Зоряни у цю місячну ніч.

— Так, тепер усе позаду. Ми вільні.

Я полегшено зітхнув, відчуваючи катарсис на душі. Я зумів перемогти свою наркотичні марення і тепер чудово розумів, що ніякої Долини та Психотроп-Мага не існує. На щастя, я переміг темну частину своєї душі та позбувся її тепер.

Через годину, ми опинилися у моєму помешканні, де на нас чекала міцна чорна кава, пара бутербродів та тепле розстелене ліжко для двох закоханих людей, яких доля звела разом.

Розділ 42

1

Ось і завершилася моя історія.

Майже щасливо завершилася.

Чому майже — зараз зрозумієте.

Ми повернулися із Зоряною до нормального життя. Я зумів побороти наркотичну та алкогольну залежність. Для цього мені довелося два місяці провести у спеціальному закладі. Але я зумів повернутися до тверезого життя. Два рази на тиждень я їздив на збори анонімних алкоголіків, де усі намагалися почати нове життя і шукали позитивні моменти свого існування.

Скажу чесно: було дуже важко. Особливо, якщо врахувати усі містичні події, через які мені довелося пройти. Але підтримка коханої Зоряни та письменництво допомагало мені жити далі. Я вірив, що життя стане краще і поступово так відбувалося. Життя успішних людей, які зуміли піднятися в гору, подолавши усі перешкоди було для мене чудовим прикладом. Тепер, коли я прагнув розширити межі свідомості, то користувався для цього не наркотиками, а йогою, цигуном, дзадзен, різними медитативними техніками, тибетськими вправами для зміцнення здоров’я, та енергетики, інтуїцією і шукав відповіді на свої питання у глибинах підсвідомості.

Я видав новий роман «Погляд вічності», а потім відправився у промотур для реклами нової книги. У всіх містах України мене зустрічали тисячі читачів. Я виступав з промовою, читав уривок свого роману, а потім роздавав автографи та відповідав на запитання читачів.

Минуле залишалося позаду. Я вже не згадував Психотроп-Мага, Долини та таємничого села Глибоководне. Не згадував до одного дня.

2

День був сонячний та теплий.

Я дуже добре пам’ятав смертельні події, хоча вже минуло кілька місяців. Іноді я погано спав вночі і прокидався, коли снилися жахи. Але поступово усе проходило. Головне, що я знайшов своє власне «Я». Тепер я не вірю у всіляких духів.