— Пилип тобі не допоможе. Якби він опинився тут, то я би знищив його одним рухом і все. Остапе, я можу подарувати тобі життя. Я дам усе, чого ти захочеш: слави, нечуваного багатства, влади. Ти можеш стати найуспішнішим письменником, найкращим коханцем світу. Я дам тобі безсмертя та здійсню усі бажання. Але для цього ти повинен зробити одну-єдину дрібничку: вбити Зоряну.
Ці слова пролунали страшніше, ніж повідомлення про початок війни. Його голос був страшним, та самовпевненим. Я дуже добре розумів, що він бреше і у всякому разі ми обоє приречені. Тому за жодних обставин я не погоджусь на його умови.
— Дрібничка?! Та йди геть! Я ніколи не зроблю цього!
— Зробиш, бо я тобі наказую. Я можу контролювати твою підсвідомість і управляти твоїми думками. Отже, у тебе немає вибору.
Його впевнений, тихий голос почав діяти на мене гіпнотично. Я не погоджувався із його словами, але відчував, як ці слова починають потрохи набирати нечуваної темної сили, яка може вийти із під контролю.
— Остапе, я можу зробити так, що ти цього усього не пам’ятатимеш. Завтра ти прокинешся і почнеш день перед тим, як зустрівся із Зоряною. Без наркотиків та зустрічі зі мною. Але для цього вбий Зоряну.
Я не вірив його словам, але хотів дійсно повернутися назад. Якби у мене був вибір, то я виправив би багато помилок, які накоїв у минулому. Проте, в таку можливість я ніколи не вірив. Тим паче життя Зоряни важливіше понад усе.
— Забирайся до біса! Я у тебе не вірю! — хоробро вигукнув я.
— Тоді ти здохнеш!
Психотроп-Маг лише одним поглядом підкинув мене вверх і я сильно вдарився рукою об металевий поручень. Біль була такою сильною, що я міг вивихнути руку або навіть зламати її. Проте, мене зараз турбувала дівчина. Необхідно було знайти спосіб її врятувати. Але як можна протистояти темним силам, чаклунським фокусам, мені простому пересічному громадянинові?
— Остапе, сконцентруйся. Ти не повинен слухати цього монстра, — порадила Зоряна. — Він тебе гіпнотизує.
Але я відчував, що втрачаю контроль і захотів напасти на дівчину.
Після укусу гадюки, рука у мене страшенно боліла, пекла і почала розпухати. Сама зміюка встигла втекти. Але я і не намагалася її затримати чи вбити, бо не хотіла отримувати ще одну порцію отрути у свій організм. Що робити далі? Дія отрути дуже небезпечна і за пів години я можу втратити свідомість, якщо сама собі не допоможу. Протиотрути в цій місцевості не дістати ніяк. Отже, доведеться розраховувати на власні сили.
Спочатку потрібно висмоктати отруту із рани і виплюнути її, а потім необхідно постійно пити гарячий чай декілька літрів і не витрачати даремно сили та енергію. Принаймні так пишуть у розумних книжках. Проте, я не могла вчинити таким чином. Остап потребував моєї допомоги і ризикуючи життям, я зможу принаймні його врятувати від смерті. Якщо я спалю цей рукопис, то зможу зупинити вплив духа, адже його сили зростають щохвилини і скоро його не можливо буде зупинити.
Я висмоктую усю отруту і постійно спльовую. Здається, це повинно спрацювати чи принаймні на деякий час додати мені сил. Цього повинно мені вистачити, щоб я устигла допомогти Остапу. Я хапаю наплічник і швидко виходжу із приміщення. Дощ продовжує лити цілим потоком, не вщухаючи. Час від часу десь з’явиться блискавка і загримить так, що аж у вухах позакладає. Дерева хитаються, як тоненькі осінні листочки. Я себе теж відчуваю таким листочком проти сильної зливи та вітру.
Мені варто було поспішати, хоча я і розуміла, що Психотроп-Маг хоче мене також заманити у пастку. Але у нього нічого не вийде. Треба діяти несподівано та впевнено.
Цей голос у мене в голові прозвучав досить несподівано. Я навіть злякалася і вирішила усе кинути. Але потім зібрала усю волю в кулак, та рушила далі, прискоривши крок.
Міст чекав мене попереду разом із смертельною небезпекою.
ebooksa