— Фірмен Морі, син міського старшини… Він давно у сварці з Його Преосвященством. Той звинуватив його в єресі, а Фірмен заявив, що монсеньйор вимагав від нього хабаря, щоб зам’яти справу. Тиждень тому цей юнак зник, його дотепер шукають…
— Знайшли, — я відпустив його плече, й брат Джауфре повільно заплющив очі.
— Дякую вам, брате Гільйоме… Кажуть, у будь-якому місті завжди знайдеться кілька праведників. Але в Тулузі їх, схоже, не залишилося, й хвала Господу, що ви залишили стіни Сен-Дені.
— Але що робити? — поквапив я. — Зараз цього нещасного відведуть до звіринця.
— Не відведуть, — очі окситанця були знову розплющені, в погляді блиснула сила й упевненість. Рука неквапливо зняла з шиї наперсний хрест.
— Брате Гільйоме, будьте поруч…
Я кивнув, намагаючись здогадатися, що він замислив. Брат Джауфре затримався на мить, потім зробив крок уперед, піднімаючи хреста.
— Діти мої!
Голос пролунав несподівано гучно, й на мить настала мертва тиша. Окситанець обвів поглядом натовп і впевнено продовжив:
— Діти мої! Я — смиренний брат Джауфре з обителі Святого Хреста За Стінами. Ви впізнаєте мене?
Юрба зашуміла, люди здивовано перезиралися.
— Отець пріор! Отець пріор! Пріор зі Святого Хреста!
Окситанець вдоволено усміхнувся, але відразу ж обличчя його знову стало суворим.
— Діти мої! Слухайте мене й робіть, як я велю! Покладіть руки на плечі один одному або візьміться за руки…
Я почав розуміти. Тулузці, нічого не розуміючи, стали здивовано переглядатися, почулися смішки, але авторитет пріора з обителі Святого Хреста був великий — люди підкорилися. За хвилину юрба стала схожа на танцюристів, готових розпочати весняний хоровод.
Напевно, це спало на думку не лише мені.
— Отче пріоре! — вигукнув хтось. — Музик кликати?
— Музик! — почувся регіт. — Затанцюємо вовчий танець!
— Не поспішайте! — брат Джауфре змахнув хрестом. — Не час для танців! Діти мої, погляньте на того, кого ви вважаєте звіром!
Окситанець взяв за руку городянина, який стояв поруч із ним, а я, остаточно зрозумівши, що він задумав, торкнувся його плеча.