— А твій батько не побожний?
Джонні засміявся.
— От цього не знаю, але що не баптист, то напевне. — Тоді якусь хвилю подумав і додав: — Він тесля, — так наче цим усе пояснювалось.
Сейра всміхнулася.
— Що сказала б твоя мати, якби дізналася, що ти водишся з пропащою католичкою?
— Напросися до нас у гостину, — в ту ж мить відказав Джонні, — щоб вона могла накинути й тобі оті свої брошурки.
Сейра спинилась, і далі тримаючи його за руку.
— А ти хотів би повезти мене до себе додому? — запитала вона, пильно дивлячись на нього.
Приязне довгасте обличчя Джонні споважніло.
— Так, — відповів він. — Я хотів би, щоб ти познайомилася з ними… І вони з тобою.
— Навіщо?
— А ти не знаєш? — лагідно спитав він.
І раптом Сейрі здавило горло, загупало в скронях, так наче її вже душили сльози, і вона міцно стиснула руку Джонні.
— Ой, Джонні, ти мені так подобаєшся…
— А ти мені — ще більше, — серйозно сказав він.
— Покатай мене на чортовому колесі, — зненацька попросила вона й усміхнулася. Годі цих розмов, спершу треба все обміркувати, розважити, куди воно може завести. — Хочу злетіти високо-високо, звідки ми побачимо все довкола.
— А можна, я тебе поцілую в тій високості?
— Двічі, якщо встигнеш.
Джонні дав їй повести себе до каси, де залишив ще один доларовий папірець. Купуючи квитки, він сказав:
— Коли я ще вчився у школі, я знав одного хлопця, котрий працював на ярмарку, то він розповідав, що робітники, які складають ці колеса, завжди геть п’яні і залишають там усякі…