Мертва зона

Вони вибралися назад, до середини головної алеї. Юрба дедалі рідшала. Похилий диск уже зачинили на ніч. Два робітники з дешевими сигаретами в кутиках рота напинали брезент на «дику мишу». Розпорядник у «Став, аж поки виграєш» гасив світло.

— Ти маєш якісь плани на суботу? — спитав Джонні, несподівано знітившись. — Я розумію, трохи пізно про це питати, але…

— Та дещо є, — відказала вона.

— А-а…

Не в силі бачити, як він похнюпився, Сейра вирішила, що збиткуватися з нього далі було б нечесно.

— Я думаю провести час із тобою.

— Справді?… Зі мною? Слухай, та це ж чудово!

Джонні всміхнувся до неї, і вона всміхнулась у відповідь. І раптом почула отой внутрішній голос, часом такий виразний, що здавалося, то говорив хтось поруч.

Тобі знову добре, Сейро. Ти почуваєш себе щасливою. Хіба це не чудово?

— Ну звісно, — сказала вона. Тоді звелася навшпиньки й швидко поцілувала його. І, щоб не завагатись, відразу ж заговорила знову: — Знаєш, у Візі іноді так самотньо… То, може б, ти лишився зі мною і на ніч.

Джонні подивився на неї тепло, поважно й так допитливо, що її душа аж затріпотіла.

— Ти справді цього хочеш, Сейро?

Вона кивнула головою.

— Дуже хочу.

— Тоді все гаразд, — мовив він.

— Ти певен? — спитала Сейра трохи зніяковіло.

— Я тільки боюся, щоб ти не передумала.

— Не передумаю, Джонні.

Він міцніше пригорнув її до себе.

— Отож сьогодні мій щасливий вечір.