— Блискавка, — голосно сповістив Джонні. Люди почали обертатися до нього. Він простер руки. — Спалах вогню. Коротке замикання в стіні. Двері… тиснява, не вийти… Горять люди… пахне смажениною…
—
Роджер ступив уперед.
— Джоне! Джонні! Що з вами? Отямтеся! — Він клацнув пальцями перед затуманеними очима Джонні. На заході зарокотав грім, наче там перемовлялися велетні, граючи в карти. — Що сталося?
Голос Джонні звучав виразно й досить гучно, його чули всі п’ятдесят з чимось чоловік, що зібралися на лужку: бізнесмени з дружинами, вчителі з дружинами, даремські знайомі з високих верств.
— Сьогодні ввечері не пускайте сина з дому, а то він згорить разом з усіма іншими. Буде пожежа, страшна пожежа. Не пускайте його до «Кеті». Туди вдарить блискавка, і, поки приїде перша пожежна машина, все згорить дощенту. Загориться електропроводка. У дверях знайдуть обвуглені тіла, впізнати їх можна буде тільки з коронок і пломб у зубах. Це… це…
Раптом Патті Стрейчен закричала, сягнула рукою до рота й упустила додолу склянку. Кубики льоду розсипалися по траві, виблискуючи, мов неприродно великі діаманти. Якусь мить дівчина ще стояла, хитаючись у своїй пишній і світлій святковій сукні, а тоді повалилася непритомна, і її мати кинулась на допомогу, крикнувши на ходу до Джонні:
— Та що це на вас найшло? Бога ради,
Чак не відводив погляду від Джонні. Обличчя хлопця було біле як крейда.
Очі Джонні почали прояснюватись. Він обернувся до людей, що вражено дивились на нього.
— Перепрошую, — пробурмотів він.
Мати Патті стояла навколішки біля дочки, підвівши їй голову й легенько поплескуючи по щоках. Дівчина заворушилась і застогнала.
— Джонні… — прошепотів Чак і, не чекаючи відповіді, подався до Патті.
На лужку за будинком Четсвортів запала глибока тиша. Всі дивилися на нього, на Джонні. Знову з ним таке сталося, і знову всі витріщаються на нього. Так само, як оті медсестри в лікарні. І як репортери. Справжнісінькі тобі сороки на телефонних дротах. Стоять, забувши про свої склянки й тарілки з картопляним салатом у руках, і лупають очима так, ніби він розстебнув перед ними штани.
Йому захотілось утекти, десь сховатися. До горла підступала нудота.
— Джонні, — мовив Роджер і обняв його рукою, — ходімо звідси. Не треба вам тут стояти…
Десь далеко загуркотів грім.
— Що таке «Кеті»? — різко спитав Джонні, намагаючись вивільнити плечі з-під Роджерової руки. — Це не чиєсь житло, бо там є таблички з написом «Вихід». — Що це таке? Де воно?
— Та заберіть же його звідси! — мало не заверещала мати Патті. — Він знов доведе її до млості!
— Ходімо, Джонні.