Мертва зона

— Та я ж…

— Ходімо.

Джонні дав повести себе до котеджу. Звуки їхньої ходи по всипаній жорствою доріжці здавалися дуже гучними. Більш ніщо не порушувало тиші. Тільки коли вони дійшли до басейну, позаду стало чути збуджене перешіптування.

— Де воно, те «Кеті»? — знову спитав Джонні.

— Як же ви не знаєте? — озвався Роджер. — Усе інше вам начебто відомо. Ви так налякали бідолашну Патті, що вона аж зомліла.

— Я не бачу де. Воно в мертвій зоні. Що це таке?

— Спершу зайдемо в дім.

— Я не хворий!

— Ні, але надто збуджені, — сказав Роджер.

Він говорив лагідно, заспокійливо, як говорять з душевнохворими. Цей його тон доводив Джонні мало не до розпачу. В голові заворушився знайомий біль. Зусиллям волі Джонні спробував притлумити його. Вони піднялися сходами до котеджу.

2

— Вам полегшало? — спитав Роджер.

— Що таке «Кеті»?

— Дуже модний придорожній бар-ресторан у Соммерсворті. Випускні вечірки в «Кеті» — це вже своєрідна традиція. Не знаю навіть чому… Може, ви все-таки приймете аспірин?

— Ні. Не пускайте його туди, Роджере. В будинок ударить блискавка. І все згорить дощенту.

— Джонні, — повільно й дуже лагідно промовив Роджер Четсворт, — ви не можете цього знати.

Джонні відпив кілька маленьких ковтків крижаної води й поставив склянку. Рука його трохи тремтіла.

— Ви ж нібито довідувалися про моє минуле. То, мабуть…

— Так, довідувався. Але ви робите з цього неправильний висновок. Я знав, що вас вважають екстрасенсом чи як там, але мені був потрібен не екстрасенс. Я шукав репетитора. І ви показали себе дуже добрим репетитором. Як на мене, то ніякої різниці між добрими й поганими екстрасенсами немає, бо я взагалі не вірю в усякі такі штуки. Дуже просто. Не вірю — і край.

— То, виходить, я брехун.