— Зовсім ні, — відказав Роджер тим самим тихим, лагідним голосом. — У мене на фабриці в Сассексі є майстер, що ніколи не прикурить третій від одного сірника, але це не заважає йому бути добрим майстром. Я маю друзів, дуже ревних християн, і, хоч сам до церкви не ходжу, ми залишаємося друзями. Так само й ваша віра в те, що ви здатні прозирати майбутнє чи знаходити речі на відстані, анітрохи не вплинула на моє рішення взяти вас репетитором. А втім… не зовсім так. Вона просто втратила для мене будь-яку вагу, коли я вирішив, що це ніяк не відбиватиметься на вашій роботі з Чаком. Так і вийшло. Але в сьогоднішню пожежу в «Кеті» я вірю не більше, ніж у те, що місяць на небі зроблений із сиру.
— Авжеж, я не брехун, я просто ненормальний, — сказав Джонні.
По-своєму це було навіть цікаво. Роджер Дюссо та багато тих, хто писав Джонні листи, звинувачували його в шахрайстві. Четсворт перший добачив у нього комплекс Жанни д’Арк.
— Знов-таки ні, — заперечив Роджер. — Ви зовсім молодим стали жертвою жахливої катастрофи і тільки ціною величезних, неймовірних зусиль повернулися до життя, — мабуть, страшенно дорогою ціною. Я не люблю марно плескати язиком про такі речі, Джонні, а якщо хтось із тих людей на лужку, включаючи й матір Патті, захоче зробити з цього якісь нерозумні висновки, їм буде чемно сказано, щоб вони притримали язика й не судили про те, чого не тямлять.
— «Кеті», — раптом мовив Джонні. — А звідки ж тоді я знаю цю назву? І як довідався, що то не чиєсь житло?
— Від Чака. Весь останній тиждень він раз у раз заводить мову про ту вечірку.
— Зі мною — ні.
Роджер знизав плечима.
— Може, він казав щось Шеллі або мені, а ви були поблизу й почули. Це відклалося у вашій підсвідомості, а потім…
— Авжеж, — з досадою сказав Джонні. — Усе, чого ми не розуміємо, що не вкладається у звичну схему, ми скидаємо на підсвідомість, чи не так? Вона — справжнє божество двадцятого століття. Як часто ви вдавалися до цього, Роджере, коли щось суперечило вашим прагматичним поглядам на світ?
В очах Роджера начебто зблиснув вогник — чи, може, це тільки привиділося Джонні.
— Насувалися грозові хмари, от у вас і виникла думка про блискавку, — сказав Роджер. — Невже ви не розумієте? Це ж так прос…
— Слухайте, — перебив його Джонні, — я ж вам ясно кажу. В той ресторан ударить блискавка. Він згорить
О боже, знов підступає цей біль. Скрадається, наче тигр. Джонні мляво звів руку й потер чоло.
— Джонні, ви надто затялися на цьому.
— Не пускайте його, — повторив Джонні.
— Хай вирішує сам, заборонити йому я не можу. Він вільна біла людина, йому вже вісімнадцять років.
У двері постукали.
— Джонні, можна?
— Заходь, — сказав Джонні, і до кімнати ввійшов сам Чак.
ebooksa