Вона подивилася на Герба, на Джонні, потім знов на Герба.
— То у вас тут якісь таємниці? Чому такі похмурі обличчя?
— Просто я казав Джонові, що коли він хоче швидше вийти звідси, то треба докласти чималих зусиль, — відповів Герб. — Стільки всяких процедур…
— А чого ти раптом надумав про це говорити? — Вона налила в склянку напою з карафи. — Тепер усе буде гаразд. Ось побачиш. — І, встромивши в питво пластикову соломинку, подала його Джонні. — Випий усе, — сказала всміхаючись. — Воно піде тобі на користь.
Джонні випив усе до дна. Питво мало гіркий присмак.
Розділ сьомий
1
— Заплющте очі, — сказав доктор Вейзак.
То був невеличкий на зріст товстун з неймовірно буйною чуприною та пишними баками. Джонні не міг отямитися з дива, бачачи стільки волосся на одній голові. Якби років п’ять тому чоловік з такою зачіскою з’явився в першому-ліпшому барі на сході Мену, йому не дали б проходу цікаві, а якби ще він був у Вейзакових літах, то його могли б і припровадити до поліції.
Така кучма. Це ж треба…
Джонні заплющив очі. Голову йому обліпили електричними датчиками. Провідки від контактів тяглися до електроенцефалографа, встановленого на прикріплених до стіни консолях. Доктор Браун і медсестра стояли біля апарата, з якого повільно виповзала широка паперова стрічка енцефалограми. Джонні волів би, щоб сьогодні чергувала Марі Мішо. Йому було трохи боязно.
Доктор Вейзак торкнувся його повік, і Джонні сіпнувся.
— Ну-ну… спокійно, Джонні. Це вже два останні. Отут… І отут.
— Усе гаразд, докторе, — сказала сестра. Щось басовито забриніло.
— Добре, Джонні. Вам зручно?
— Таке відчуття, наче мідяки на повіках.
— Справді? Дарма, зараз минеться. А тепер я поясню вам суть цього дослідження. Я проситиму вас уявити собі різні предмети. На кожен вам дається десять секунд, а всіх предметів буде двадцять. Ви зрозуміли?
— Так.
— Дуже добре. Починаємо. Докторе Браун, як у вас?
— Усе напоготові.
ebooksa