Віра не відповіла. На її обличчі застиг майже сміховинно затятий вираз, а проте нічого смішного в їхньому становищі не було. Анічогісінько.
Щоб порушити ніякову мовчанку, Джонні спитав:
— То що, тату, Ніксона знов обрали? А хто був його суперником?
— Обрали, — відказав Герб. — А змагався з ним Макговерн.
— Хто?
— Макговерн. Сенатор від Південної Дакоти.
— А не Маскі?
— Ні. Але Ніксон уже не президент. Він пішов у відставку.
— Він був облудник, — суворо промовила Віра. — Його здолала гординя, і Господь бог відступився від нього.
— Ніксон пішов у відставку? — Джонні був приголомшений. —
— Мусив піти, а то б його погнали, — сказав Герб. — Уже готове було звинувачення у державному злочині.
Раптом Джонні збагнув, що в американському політичному житті відбулися великі й глибокі переміни, — найімовірніше, спричинені війною у В’єтнамі, — і що всі вони пройшли повз нього. Це вперше він по-справжньому відчув себе Ріпом Ван Вінклем. Якою ж мірою все змінилося? Він навіть не зважувався запитати. Потім його пронизала моторошна думка…
— Невже Агню… став президентом?
— Форд, — сказала Віра. — Добрий, порядний чоловік.
—
— Не Генрі, — сказала вона. — Джеррі[23].
Джонні пильно дивився то на матір, то на батька, майже впевнений, що все воно або сон, або якийсь несусвітний жарт.
— Агню теж пішов у відставку, — пояснила Віра. Губи її міцно стислись і аж побіліли. — Він був злодій. Узяв хабара просто в своєму кабінеті. Так усі кажуть.
— Він пішов не через хабар, — сказав Герб, — а через якусь брудну історію в своєму рідному Меріленді. Схоже на те, що він загруз у ній по самі вуха. Ніксон призначив віце-президентом Джеррі Форда. А в серпні минулого року й сам пішов у відставку, і його місце зайняв Форд. Цей зробив віце-президентом Нельсона Рокфеллера. Отакі в нас справи.