Мертва зона

Через десять днів після першої операції і за два тижні до того, як мала відбутися наступна, Джонні читав книжку — «Все президентське військо» Вудворда та Бернстайна, — а тоді підвів очі й побачив на порозі палати Сейру, що стояла й нерішуче дивилася на нього.

— Сейро, — мовив він. — Невже це ти?

Вона уривисто зітхнула.

— Так. Це я, Джонні.

Він відклав книжку й поглянув на Сейру. Вона була в гарній ясно-зеленій полотняній сукні й тримала перед собою, наче щит, невелику коричневу сумочку із застібкою. Коси вона тепер зачісувала на проділ, і це їй дуже личило. Та Джонні відчув гострий і болісний укол ревнощів: цікаво, це вона сама придумала чи отой чоловік, з яким вона живе і спить? Вигляд вона мала чудовий.

— Заходь, — сказав він. — Заходь, сідай.

Вона перейшла палату, і раптом Джонні побачив себе її очима — худющого, трохи скособоченого в кріслі біля вікна, з ногами, простягнутими на подушечці, в капцях і дешевенькому лікарняному халаті.

— Як бачиш, я вбрався у смокінг, — мовив він.

— У тебе добрий вигляд.

Сейра поцілувала його в щоку, і в його пам’яті, наче швидко тасовані карти, сяйнули десятки спогадів. Вона сіла в крісло напроти, схрестила ноги і обсмикнула на колінах поділ сукні.

Вони дивились одне на одного й мовчали. Джонні бачив, що Сейра дуже знервована. Якби хтось підійшов ззаду й торкнув її за плече, вона б, певно, аж підскочила.

— Я не знала, чи варто приходити, — озвалася вона, — але мені хотілося цього.

— Я радий, що ти прийшла.

«Ми наче незнайомі люди в автобусі, — похмуро подумав він. — Невже нам нема чого сказати одне одному?»

— Ну, то як ти тут? — спитала Сейра.

Джонні всміхнувся.

— Я побував на війні. Хочеш побачити мої бойові шрами?

Він одгорнув з колін поли халата й показав синусоїдальні розрізи, що вже почали загоюватись. Проте були ще червоні й стягнуті швами.

— О боже, що це вони з тобою роблять?

— Пробують знов стулити докупи Товстуна-Коротуна, що впав зі стіни, — відказав Джонні. — Вся королівська кіннота, вся королівська піхота і вся королівська медицина. Отож, мабуть… — І тут він замовк, бо побачив, що Сейра плаче.