Талiсман,

— ПОВЕРНИСЯ І ПОГЛЯНЬ НА МЕНЕ, ЗАБИЙ ТЕБЕ БОГ!

У воду, чому він просто не стрельне у воду, щоб водночас підсмажити мене, Вовка і всіх цих тварин?

Тоді йому пригадався урок фізики в п’ятому класі. Варто електриці потрапити у воду, вона може опинитися будь-де… навіть повернутися до власного генератора.

Очманіле Вовкове обличчя, плаваючи під водою, вигнало всі ці думки з розгубленого мозку Джека. Вовк досі був живим, але його повсякчас топила корівця, яка, вочевидь, лишалася неушкодженою, просто заціпеніла від сліпого жаху. Вовкові руки безсило смикалися. Доки Джек долав відстань, що лишалася між ними, одна рука безсило випросталася і вже попливла за течією води — м’яка, наче латаття.

Не зупиняючись, Джек опустив ліве плече і вдарив корівцю, як Джек Армстронґ[156] у хлопчачій спортивній історії.

Якби це була справжня корова, а не її компактна територіальна версія, Джек би не зміг зрушити її з місця; особливо за протидії течії. Але тварина була меншою за корову, а Джек мав м’язи. Коли Джек ударив, корівця заревіла, заточилася назад, присіла на ратиці, а тоді кинулася до дальнього берега. Джек схопив Вовка і щосили потягнув за руки.

Вовк неохоче піднімався з води, наче потоплений стовбур дерева. Його напівзаплющені очі були скляними, а вода текла з вух, носа і рота. Губи посиніли.

Два блискавичних промені пролетіли праворуч і ліворуч від Джека, який тримав Вовка. Вони скидалися на пару п’яниць, що намагаються танцювати вальс у басейні. На дальньому березі ще одна корівця розлетілася на шматки, а її відрубана голова досі волала. Гарячі вогняні розряди зиґзаґами простиралися болотистою місциною, підсвічуючи траву й очерети, а тоді знаходили поле сухої трави, де земля знову почала підніматися.

— Вовку! — репетував Джек. — Вовку, заради Бога!

— Ох, — простогнав Вовк і виблював теплу брудну воду Джекові за плече. — Ооооооохххххххх…

Тепер Джек роздивився високу пуританську фігуру Морґана, що стояв на другому березі в чорній мантії. Каптур облямовував бліде вампірське обличчя, надаючи йому похмурої романтики. Джек устиг подумати, що навіть тут попрацювала магія Територій на користь його моторошного дядечка. Тут Морґан більше не був гладкою, гіпертонічною діловою жабою із серцем пірата і розумом убивці; тут його обличчя видовжилося і набуло холодної чоловічої краси. Він спрямував срібний жезл, наче іграшкову магічну паличку, і блакитне полум’я розірвало повітря.

— А тепер ти і твій тупий друг! — заволав Морґан. Його тонкі губи викривив тріумфальний осміх, виставивши напоказ запалі жовті зуби, які раз і назавжди зіпсували Джекові враження відповідно Морґанової краси.

Вовк скрикнув і смикнувся у зболілих Джекових руках. Він витріщався на Морґана, і його помаранчеві очі наповнилися ненавистю і страхом.

— Ти диявол! — волав Вовк. — Ти диявол! Моя сестричка! Моя сестричка-по-окоту! Вовк! Вовк! Ти, диявол!

Джек витягнув пляшку з-під камзола. Там лишався один ковток. Хлопчик не міг втримати Вовка однією рукою; він утрачав його, та й Вовк, здається, не здатен був триматися самотужки. Байдуже. У будь-якому разі, він же не міг забрати Вовка із собою в інший світ… чи міг?

— Ти диявол! — кричав Вовк і ридав.

Його мокре обличчя ковзало по Джековій руці. Задня частина комбінезона роздулася від води. Запах горілої трави і підпечених тварин. Грім, вибухи. Цього разу вогняний потік пронісся в повітрі так близько від Джека, що волосинки у ніздрях посмалилися й закрутилися.

— О ТАК, ВИ ОБИДВОЄ, ВИ ОБИДВОЄ, — завивав Морґан. — Я НАВЧУ ВАС, ЯК СТАВАТИ НА МОЄМУ ШЛЯХУ, МАЛЕНЬКІ БАЙСТРЮКИ! Я ПРИБ’Ю ВАС!

— Вовку, тримайся! — крикнув Джек. Він уже відмовився від ідеї звести Вовка на ноги. Натомість міцно схопив його за руку і стиснув настільки сильно, наскільки міг. — Тримайся за мене, чуєш?

— Вовк!