Талiсман,

Цього разу лють перейшла всі межі.

— Я не ваш собака, так що не поводьтеся зі мною, як з твариною, — сказав Джек, ступивши до Смоукі на гумових від страху ногах. Здивований, а може, і вражений до безтями неочікуваним гнівом Джека, Смоукі відступив.

— Джеку, попереджаю тебе…

— Ні, це я попереджаю вас. — Джек слухав власний голос. — Я не Лорі. Я не хочу, аби мене били. А якщо ви мене вдарите, то я вдарю у відповідь або ще щось учиню.

Здивування Смоукі Апдайка тривало лише якусь мить. Безсумнівно, він не все в житті бачив — як інакше, коли за межі Оутлі він не виїжджав, — але сам він вважав інакше, а часом навіть для гравця нижчої ліги самої певності більше ніж достатньо.

Він схопив Джека за комір.

— Не вдавай тут мені розумаку, Джеку, — гаркнув Смоукі, насуваючись на хлопчика. — Поки ти в Оутлі — ти лише мій собака. Поки ти в Оутлі, я гладитиму тебе, коли захочу, і битиму, коли захочу.

Смоукі так трусонув Джека, що той аж прикусив язика та скрикнув від болю. Гарячкові плями злоби спалахнули на блідих щоках Смоукі, наче від дешевих рум’ян.

— Зараз ти можеш думати, що це не так, але, Джеку, не варто сумніватися. Поки ти в Оутлі — ти мій собака, і ти будеш в Оутлі, поки я не вирішу тебе відпустити. І ми, напевне, почнемо засвоювати цей урок просто зараз.

Смоукі заніс над хлопчиком кулак. На мить три голих шістдесятиватних лампочки, що висіли в цьому вузькому коридорі, яскраво спалахнули в діамантових крихтах персня-підкови на його мізинці. Тоді кулак опустився і врізався в обличчя Джека. Хлопчик відлетів назад, на вкриту графіті стіну; обличчя спалахнуло вогнем, а тоді заніміло. Смак власної крові заповнив рот.

Смоукі зиркнув на нього — пильним, критичним поглядом людини, що розмірковує, купувати їй корову чи лотерейний квиток. Він, напевно, не побачив у Джекових очах того виразу, який хотів, бо знову схопив ошелешеного хлопця; певно, мав намір зручніше його поставити для наступного удару.

Тієї ж миті жінка з пивної закричала. «Ні, Ґлене! Ні!» Якесь плетиво гаркотливих чоловічих голосів; більшість із них стривожені. Ще якась жінка закричала — високий, свердлячий звук. Потім постріл.

— Гівно на тості, — заволав Смоукі, чітко артикулюючи кожне слово, як актор на Бродвейській сцені. Він швиргонув Джека об стіну, крутнувся і помчав до зали крізь двостулкові двері. Пролунав ще один постріл, і знову хтось заволав від болю.

Джек був переконаний в одному — час забиратися звідси. Не після завершення сьогоднішньої зміни, не завтра і не недільного ранку. Негайно.

Галас нібито почав ущухати. Жодних сирен не було, тож, можливо, нікого й не підстрелили… але похололий Джек пам’ятав, що робітник фабрики, який скидався на Рендольфа Скотта, досі був у чоловічій вбиральні.

Джек пішов до холодної, наповненої пивними ароматами комори, став навколішки перед барилами, помацав навколо в пошуках рюкзака. Знову з’явилася задушлива певність (пальці не знаходили нічого, окрім повітря та брудної цементної підлоги), що хтось із них — Смоукі або Лорі — бачив, як він ховає наплічник, і забрали його. Найкращий спосіб утримати тебе в Оутлі, дорогенький. Полегшення, майже таке саме задушливе, як і страх, коли пальці торкнулися нейлону. Джек натягнув рюкзак на спину і пожадливо глянув у бік вантажних воріт у дальньому краї комори. Йому дуже хотілося скористатися ними — він не бажав іти до пожежних дверей у кінці коридору. Вони були надто близько до чоловічого туалету. Але якщо він відчинить вантажні ворота, у барі спалахне червона лампочка. Навіть коли Смоукі зупинить бійку на підлозі, Лорі могла б побачити вогник і сказати йому про це.

Тож…

Джек пройшов до дверей, що вели в затильний коридор. Легенько прочинив їх і визирнув. Коридор був порожнім. Добре, просто чудово. Рендольф Скотт спорожнив міхур і, поки Джек діставав наплічник, повернувся туди, де щось коїлося. Чудово.

Ага, хіба що він досі міг бути там. Хочеш зустрітися з ним у коридорі, Джеку? Хочеш знову побачити, як жовтіють його очі? Почекай, поки не переконаєшся, що там нікого нема.

Але Джек не міг вчинити так. Бо Смоукі може помітити, що він не в пивниці, що він не допомагає Лорі та Ґлорії витирати столи та не стоїть біля бару, заповнюючи посудомийну машину. Він може повернутися сюди та завершити навчання Джека щодо його місця у великій системі речей. Отже…