ок, зустрічаємося біля ліфта на першому поверсі
Соня 02:47
і тільки спробуй не прийти!
Хлопець нечутно надягнув футболку, вскочив у джинси, вимкнув планшет. Кілька секунд постояв перед кімнатними дверима — згадав про мобілку, озирнувся, але, поміркувавши, вирішив не брати її із собою, — після чого обережно прочинив двері. Клацання ручки у в’язкій тиші квартири пролунало пістолетним пострілом. Марк затамував подих і на кілька секунд заплющив очі, відчуваючи, як у грудях неспокійно перекидається серце. Спливло півхвилини — жодного звуку. Він розплющив очі та навпомацки підкрався до батьківської спальні. Двері було зачинено. Марк притулив до дерев’яної поверхні вухо, почув ритмічне Вікторове сопіння та заспокоївся. Сплять. Потому розвернувся та навшпиньки рушив до виходу з квартири. Приблизно посередині вітальні, коли до вхідних дверей залишалося п’ять кроків, Марк почув, як у під’їзді запрацював ліфт. Серце спочатку підскочило до горла, а спина між лопатками й долоні вкрилися сиротами — якого лисого Соня поїхала ліфтом?! — але за мить Марку стало соромно. То й що, що поїхала? Ніхто не зривається глупої ночі просто тому, що хтось у будинку скористався ліфтом.
Намагаючись не торкатися шафи для одягу, хлопець узувся, прочинив вхідні двері та вислизнув на сходовий майданчик.
Він не став викликати ліфт і збіг на перший поверх сходами.
12
Соня вже чекала на нього.
— Чого так довго?
— Зовсім не довго! Я пішки. Не хотів їх побудити.
Вони перемовлялися пошепки, сховавшись від огляду з квартир першого поверху на сходах одразу за ліфтом.
— Ти готовий? — лампа, що висіла над щитком з електролічильниками, заповнювала сходовий майданчик першого поверху мутним жовтуватим світлом, від чого цятки ластовиння на зосередженому Сониному лиці тонули в жовтизні й воно здавалося восковим.
Марк піднявся на сходинку, щоб їхні голови стали на одному рівні. На першому поверсі було трохи холодно, шкіра на руках почала вкриватися пухирцями.
— Так, — хлопець зарозуміло всміхнувся, — показуй.
Соня тицьнула пальцем у стіну за його спиною.
— Це ліфт. І одночасно це… ну… ніби як портал.
За стіною, на яку вона вказала, знаходилась ліфтова шахта.
«Ну так, звісно», — подумав Марк. Хлопець раптом збагнув, як сильно хоче спати. Відчуття таємничості, котре виманило його з ліжка, швидко вичахало, залишаючи по собі легкий наліт розчарування. Ну які паралельні світи? Як він міг на таке повестися?
— Слухай, завтра рано в школу, і я трохи сонний, тому…
Соня мовби не чула його.
ebooksa