Арсен нахилився до столу, попорпався в шухляді, витягнув блокнот і вирвав із нього аркуш.
— Подай мені яблуко, — тицьнув на червоне яблуко на підвіконні біля Марка. — Тепер дивись: уяви, що ми з тобою двовимірні істоти й живемо у двовимірному просторі. Ось тут. — Він показав онукові аркуш, тримаючи його горизонтально. — Усі процеси нашого світу розгортаються в межах цього аркуша: у нас є лише ліворуч-праворуч, вперед-назад, але немає вгору-вниз, тобто ми не маємо жодного уявлення про тривимірну реальність навколо нас. Тепер візьмемо яблуко з тривимірного світу. — Вільною рукою Арсен підняв фрукт до аркуша, поставив навпроти. — Припустимо, 3D-яблуко вільно протинає наш двовимірний простір. — Він поводив яблуком угору-вниз поруч із аркушем, показуючи, як воно могло би проходити крізь нього. — Подумай і скажи: що під час руху яблука крізь блокнотний аркуш бачитимуть мешканці аркуша?
— Кружечок, — відповів Марк. — Вони бачитимуть зріз!
— Так. Але не простий кружечок. Для мешканців двовимірного світу яблуко матиме вигляд плоского об’єкта приблизно круглої форми, який, по-перше, виник із нізвідки, а по-друге, в міру свого просування крізь папірець спочатку більшатиме, розростатиметься, а потім зменшуватиметься, аж доки не зникне. Схопив ідею?
— Ага.
— Добре. А тепер аналогічний уявний експеримент проведемо для нашого світу. Наш простір — тривимірний. Ми припускаємо, що існує додатковий, четвертий, вимір, про який нам нічого не відомо, а в ньому, відповідно, існують чотиривимірні тіла. Якщо раптом чотиривимірне тіло потрапить у наш простір, то, як і в ситуації з яблуком, ми бачитимемо зріз. От тільки у нашому випадку він буде тривимірним чимось, що безперервно змінює свої розміри та форму. — Арсен зіжмакав блокнотний аркуш і вклав яблуко в онукову долоню. — На жаль, до цього часу ніхто нічого подібного не бачив.
— Тобто наука заперечує існування паралельних вимірів? — запитав Марк.
Арсен заперечно помотав головою.
— Наука не заперечує того, чого не знає. Якщо хтось коли-небудь стикнеться із паралельним світом, завданням науки буде пізнати й описати його. Ніщо не впорається із цим краще за науковий метод. Але, повторюсь, допоки ніхто з такими світами не стикався.
Якийсь час Марк переварював почуте, потім заговорив знову:
— Тоді ще одне запитання: наш ліфт може підійматися без пасажира?
— Якщо його викликають — звісно. Він же виїжджає на поверх порожнім.
— А якщо його ніхто не викликав?
— Не розумію тебе.
Марк потер пальцем перенісся.
— Уяви ситуацію: хтось натиснув на кнопку зсередини, хоч насправді всередині ліфта пусто. Він поїде?
— У деяких старих ліфтах таке можливо. Можна, не заходячи до кабіни, нахилитися, натиснути кнопку й послати порожній ліфт на будь-який поверх. У нових — більш досконалі програми. Наприклад, із нашим ліфтом таке не пройде.
Марк ледь скривився. Це не зовсім те, чого він хотів. Коли ліфт стояв на п’ятому, двері були зачинені. Хлопець напевне знав: ніхто не нахилявся з коридору, щоб натиснути кнопку з «десяткою», проте не знав, як пояснити це дідові.
— Ні, це трохи не те…
Онук недооцінив діда.