Такого годинника мені ще не доводилося бачити. У різьбленому з позолотою ящику стояло барильце з водою. Із барильця тягнулася довга мідна труба, по якій вода стікала у трюм прекрасно виконаної моделі корабля, підвішеного на вірьовці, намотаній на циліндр. У міру того як корабель рівномірно ставав дедалі важчим від прибуваючої в нього води, циліндр обертався і водив циферблатом єдину стрілку, яка й показувала час. Уся ця споруда була приблизно як я заввишки.
— А що станеться опівночі? — поцікавилася я.
— Що б не сталося, воно матиме стосунок до пороху, про який він питав учора, — похмуро відповів Метью.
Продемонструвавши годинник із належною церемоніальністю, Філіп почав виголошувати шану друзям колишнім і нинішнім, родині колишній і теперішній — як і має бути на святі, де вшановується давньоримський бог Сатурн. Він назвав кожну істоту, яку втратила громада впродовж минулого року, включно з кошеням, улюбленцем Томи (про що йому принагідно нагадав цар Анархії та Безгосподарності) та Прюнелем, який загинув у результаті нещасного випадку. А тим часом стрілка продовжувала поволі рухатися до дванадцятої години ночі.
Чітко опівночі корабель оглушливо вибухнув. Годинник здригнувся й завмер у своєму розтрощеному дерев’яному ящику.
— Skata! От зараза! — Філіп із сумом поглянув на свій зруйнований годинник.
— Мсьє Фіне, хай спочине він у мирі, не сподобалися б ті зміни, які ти вніс у його конструкцію, — сказав Метью, розганяючи рукою дим. Він нахилився, щоб краще розгледіти годинник, що почив у Бозі. — Кожного року Філіп вигадує щось нове: то струмені води, то мелодійні дзвіночки, то механічну сову, що вигукує години. Він вовтузиться з цим пристроєм відтоді, як король Франциск програв йому його в карти.
— Ця гарматка мала стріляти іскорками і пихкати димом, звеселяючи дітей, — обурено пояснив Філіп. — Ти мені якийсь неправильний порох дав, Маттеусе.
Метью розсміявся.
— Судячи з руйнування — якраз правильний.
— Як жаль! — мовив Тома, скрушно хитаючи головою. Він присів навпочіпки біля Філіпа; корона на його маківці з’їхала набакир, а на обличчі застиг вираз дорослого занепокоєння.
— Та які проблеми! Наступного року кращий зробимо! — невимушено запевнив Філіп хлопця.
Невдовзі ми полишили мешканців Сен-Люсьєна з їхніми азартними іграми та веселощами. Поки я сиділа біля каміна, Метью задув свічки і забрався в ліжко. Склавши йому компанію, я задерла свою нічну сорочку і сіла верхи йому на стегна.
— Що ти робиш? — здивовано спитав мій чоловік, лежачи, придавлений мною, на спині й дивлячись знизу угору.
— Анархія і все навпаки були не лише для чоловіків, — відповіла я, провівши нігтями по його грудях. — Про це я читала в аспірантурі, і це називалося «Жінка верхи».
— Хоч ти й звикла верховодити, здається, ти мало почерпнула з тієї статті, серденько моє. — Метью невдоволено блиснув очима, коли я зсунула вагу свого тіла так, щоб надійніше затиснути його між стегнами.
— Не займайся дрібним підлабузництвом. — Кінчиками своїх пальців я провела по його струнких стегнах і добралася таким чином до живота, а потім — до м’язів плечей. Нахилившись над Метью і притиснувши його руки до ліжка, я дала йому можливість насолодитися видом мого тіла крізь широко розкриту на грудях нічну сорочку. Він аж застогнав.
— Ласкаво просимо до світу, де все догори ногами! — На мить відпустивши Метью, я зняла з себе нічну сорочку, а потім вхопила його за руки і опустилася на його груди так, що мої голі соски легенько торкнулися його грудей.
— О Господи! Ти мене задушиш!
— Не смій помирати, вампіре! — сказала я, направляючи його в себе і стиха погойдуючись, даючи розуміти, що головна насолода попереду. У відповідь Метью стиха застогнав. — Що, подобається? — пошепки спитала я.
ebooksa