— Що ж, тоді мені знову доведеться бездіяльно спостерігати, як у Шотландії розгортатиметься цей моторошний процес, — неохоче відповів він. — Вільям Сесіл наказав мені повернутися додому, щоб я зайнявся збором відомостей про шотландську ситуацію для королеви. Я мушу коритися наказам, Діано. І тому не маю вибору.
— Нам доведеться поїхати до Англії навіть без наказу Сесіла. Приятелі Шамп’є помітили його тривалу відсутність. І ми можемо вирушити в дорогу негайно. Філіп уже встиг ужити підготовчих заходів — про всяк випадок.
— Це так на нього схоже, — похмуро посміхнувся Метью.
— Мені жаль, що нам доводиться так швидко від’їжджати, — прошепотіла я.
Метью пригорнув мене до себе збоку.
— Якби не ти, то мої останні спогади про батька так би й лишилися спогадами про скалічену людську оболонку. Немає лиха без добра.
Упродовж кількох наступних днів Метью та його батько пережили ритуал прощання, який, напевне, судячи з побаченого мною, проводили не вперше. Але цього разу цей ритуал був унікальним. Бо наступного разу до Сеп-Тура повернеться вже інший Метью, який ще не знатиме ані мене, ані Філіпового майбутнього.
— Мешканці Сен-Люсьєна вже звикли до компанії маньясангів, — заспокоїв мене Філіп, коли я висловила тривогу й сумнів у тому, що Тома та Етьєн зможуть тримати все в таємниці. — Ми з’являємося й зникаємо. Вони нічого не питають, а ми нічого не пояснюємо. І так було завжди.
Та все одно Метью постарався оприлюднити свої плани. Я підслухала, як він розмовляв із Філіпом у сіннику, де вони вранці вправлялися у фехтуванні.
— Безпосередньо перед тим як повернутися до свого часу, я надішлю тобі повідомлення. А тим часом приготуйся відіслати мене своїм наказом до Шотландії, щоб забезпечити альянс нашої родини з королем Яковом. Звідти я вирушу до Амстердама. Голландці якраз відкриватимуть нові торгові маршрути на Сході.
— Я впораюся і зроблю все, що треба, Метью, — спокійно відповів Філіп. — А поки ти не повернешся до свого часу, я чекатиму від тебе регулярних звітів про ситуацію в Англії і звісток про те, як ідуть справи у тебе й Діани.
— Гелоуглас триматиме тебе в курсі наших пригод, — пообіцяв Метью.
— Це — зовсім інше, ніж дізнаватися про все від тебе, — зауважив Філіп. — Коли ти починаєш поводитися пихато, Метью, то мені важко не зловтішатися з того, що я знаю про твоє майбутнє. Та якось я і з цим бажанням впораюся.
Упродовж наших останніх днів у шато час, бавлячись із нами, викидав всілякі коники: то ледве волочився, то зненацька чимдуж кидався уперед. На Святвечір Метью подався на службу до церкви разом із більшістю челяді. Я ж залишилася у замку і застала Філіпа в його кабінеті з протилежного боку великої зали. Як і зазвичай, він писав листи.
Я постукала в двері. То була чиста формальність, бо він, без сумніву, стежив за моїм наближенням відтоді, як я вийшла з вежі, що належала Метью, але я визнала недоречним заходити без попередження.
— Introite. — То було те саме слово, яке він вимовив, коли я вперше прибула до Сеп-Тура, але тепер, коли я вже досить добре знала Філіпа, вона прозвучала не так суворо.
— Вибачте, що турбую вас, Філіпе.
— Заходь, Діано, — сказав він, протираючи очі. — Катрін знайшла мої торбини?
— Так, разом із чашкою та пеналом. — Філіп наполіг, щоб я взяла в дорогу його торбини. Кожна була зроблена з цупкої шкіри, щоб витримувати такі подорожні негаразди як сніг, дощ та удари. — Мені неодмінно хотілося подякувати вам перед нашим від’їздом — і не лише за те, що ви влаштували весілля. Вам вдалося полагодити в душі Метью щось таке, що зламалося, втратило свою цілісність.
Філіп відсунувся від столу і пильно поглянув на мене.
ebooksa