— Khairete, Matthaios kai Diana, — відповів Філіп.
Жодного разу Метью не обернувся, щоб востаннє поглянути на батька, жодного разу не зігнув своєї випрямленої спини. Натомість він не зводив очей з дороги, вдивляючись у майбутнє, а не в минуле.
Я ж один раз обернулася, коли краєм ока помітила якийсь рух. То був Філіп. Він їхав уздовж сусіднього кряжа, рішуче налаштований не випускати свого сина з виду стільки, скільки було необхідно.
— Прощавай, Філіпе, — прошепотіла я на вітер, сподіваючись, що він почує.
-Ізабо? Що ти робиш? З тобою все гаразд?
— Аякже! — Зігнувши докупи обкладинки безцінної стародавньої книги, вона перевернула її і почала трясти.
Емілі Мазер із сумнівом поглянула на Ізабо. Бібліотека перебувала в стані повного хаосу. Решта шато блищала чистотою мов нова копійка, але ця кімната мала такий вигляд, немов нею щойно промчав смерч. Скрізь валялися книги. Наче хтось навмисне повитягував їх із полиць і порозкидав куди тільки можна було.
— Воно має бути десь тут. Він мав знати, що діти будуть разом. — Відкинувши випотрошену книгу, Ізабо простягнула руку за наступною. Емілі з її душею бібліотекарки було боляче дивитися, як над книгами отак знущаються.
— Не розумію — що ти шукаєш? — Піднявши кинутий фоліант, вона лагідно й обережно закрила його.
— Метью й Діана збиралися вирушити в 1590 рік. Тоді я була не вдома, а в Трірі. Філіп неодмінно мав дізнатися про нову дружину Метью і залишити мені про це звістку. — Волосся Ізабо, закривши майже все її обличчя, опускалося хвилями ледь не до талії. Вона роздратовано зібрала його в жмут і відкинула геть, щоб не заважало. Ретельно обдивившись корінець та сторінки своєї останньої жертви, вона розрізала останній аркуш гострим нігтем свого вказівного пальця. І, нічого не знайшовши, аж загарчала з досади.
— Але ж це книги, а не листи, — обережно зауважила Емілі. Вона не надто добре знала Ізабо, але досить добре пам’ятала моторошні розповіді про те, що витворяла мати Метью, перебуваючи в Трірі та інших місцях. «Матріарх» родини де Клермонів не була великою прихильницею відьом, і хоча Діана й довіряла цій жінці, Емілі все одно ставилася до неї з пересторогою.
— Я шукаю не листа. Ми ховали один одному послання серед сторінок книг. Коли він помер, я переглянула кожен том у бібліотеці, бажаючи знайти все, що нагадувало б мені про нього. Але, скоріш за все, я щось прогледіла.
— А, може, його там і не було на той момент, — озвався хрипкий голос із темного закутка біля дверей. Руде волосся Сари Бішоп було скуйовджене, а обличчя — біле мов крейда через тривогу й недосипання. — Коли Марта це побачить, у неї буде приступ. Добре, що Діани поруч немає. Вона б своєю лекцією про те, як слід зберігати книги, довела б тебе до стану отупіння. — Кішка на ім’я Табіта, яка всюди ні на крок не відходила від відьми, прожогом шмигнула у неї під ногами.
Тепер настала черга Ізабо здивуватися.
— Що ти хочеш сказати, Саро?
— Час — штука непевна й підступна. Навіть якщо все пішло згідно з планом, і Діана занесла Метью до першого дня листопада 1590 року, цілком може бути, що ще надто рано шукати звістку від твого чоловіка. А раніше ти його просто не змогла б знайти, бо тоді Філіп ще не встиг зустрітися з моєю небогою. — Сара ненадовго замовкла, а потім продовжила: — Гадаю, що Табіта зараз гризе саме ту книгу.
Табіта, втішена тим, що опинилася в домі з великою кількістю мишей та не меншою кількістю темних закутків, де можна було переховуватися, нещодавно захопилася дослідженнями меблів, штор та фіранок. Зараз вона сиділа на краєчку однієї з полиць бібліотеки й замріяно гризла куточок книжки в шкіряній обкладинці.
— Kakó gati! — скрикнула Ізабо, кидаючись до полиць. — Це ж одна з улюблених книжок Діани!
Табіта, яка ніколи не уникала конфронтації з іншим хижаком, за винятком Міріам, сильно вдарила книгу лапою, і та впала на підлогу. Кішка стрибонула вниз слідком, а потім стала, спершись на книгу передніми лапками, мов той лев, що охороняє цінну здобич.
— Це ілюстрована книга з алхімії, — зазначила Сара, забираючи манускрипт з-під кішки й гортаючи сторінки. Принюхавшись до обкладинки, вона сказала:
ebooksa