— Цим прийомом ви можете злякати малих дітей на кшталт Джефрі та Джона або таких схиблених демонів, як, скажімо, ваш приятель Крістофер, але мене вам не залякати. — Гуді помовчала, а потім продовжила вже серйозним тоном. — Ткалі ховаються, бо колись їх відловлювали й знищували, точнісінько як лицарів вашого батька. Не всім подобалася сила, якою вони володіли. Як ви добре знаєте, вижити набагато легше тоді, коли ваш ворог вважає, що вас уже немає серед живих.
— Але хто ж за ними полював і навіщо? — поцікавилася я, сподіваючись, що моє запитання та відповідь на нього не поверне нас до давньої ворожнечі між вампірами та відьмами.
— На нас полювали не вампіри й не демони, а інші відьми й відьмаки, — спокійно пояснила Гуді Альсоп. — Вони бояться нас тому, що ми — не такі, як усі. Страх породжує зневагу, а потім — ненависть. Відома історія. Колись відьми винищували цілі родини, щоб їхні діти не виросли й не стали ткалями. Ті ж нечисленні ткалі, яким вдалося вижити, послали своїх дітей до надійних схованок. Батьківська любов до дітей — то велика сила, і ви самі незабаром у цьому переконаєтеся.
— Значить, ви дізналися про майбутню дитину, — сказала я, мимовільно закриваючи руками живіт.
— Так, — серйозно кивнула Гуді Альсоп. — Тобі вже вдається дещо з того, що роблять ткалі, Діано. І дуже добре вдається. Тому ти не зможеш довго тримати це у секреті від інших відьом.
— Дитина? — спитала Сюзанна, роблячи великі очі. — Зачата від відьми та вера?
— На це здатна не кожна відьма. Лише ткаля може сотворити таку магію. Богиня неспроста вибрала для цієї місії саме тебе, Сюзанно, і мене вона покликала також неспроста. Ти — повитуха, і через певний час нам знадобиться все твоє вміння.
— Я не маю достатньо досвіду, щоб стати в пригоді пані Ройдон, — заперечила Сюзанна.
— Та ти ж роками допомагала жінкам народжувати дітей, — зазначила Гуді Альсоп.
— Теплокровним жінкам, Гуді, з теплокровними немовлятами! — сердито відказала Сюзанна. — А не створінням на кшталт…
— Вери також мають руки й ноги, як і ми всі, — перервала її Гуді Альсоп. — Я не думаю, що це дитя чимось буде відрізнятися.
— Якщо воно матиме по десять пальців на руках та ногах, то це ще не означає, що воно матиме душу, — відказала Сюзанна, підозріло роздивляючись Метью.
— Ти мене дивуєш, Сюзанно. Я бачу душу пана Ройдона так само чітко і ясно, як і твою. Ти що, знову наслухалася дурниць від свого чоловіка про зло, що криється у вампірах та демонах?
Сюзанна стиснула губи.
— Наслухалася — ну то й що, Гуді?
— А те, що тоді ти просто дурепа. Відьми чітко бачать істину, навіть якщо їхні чоловіки — йолопи, напхані всілякими нісенітницями.
— Усе це не так просто й легко, як тобі здається, — пробурмотіла Сюзанна.
— Але не треба його ускладнювати. Серед нас з’явилася довгоочікувана ткаля, тому ми мусимо скласти план.
— Дякую, Гуді Альсоп, — сказав Метью. Він явно відчув велике полегшення від того, що хтось, нарешті, з ним погодився. — Ви маєте рацію. Діана має швидко навчитися всьому, що їй слід знати. Їй не можна народжувати тут.
— Це рішення не залежить повністю від вас, пане Ройдон. Якщо дитині судилося народитися в Лондоні, то там вона й народиться.
ebooksa