— Що то було? — спитала я, не насмілюючись дихнути.
— Мій двійник. Вона наглядатиме за паном Норманом, щоб його ніхто не розбудив. — Гуді Альсоп беззвучно поворушила губами, і протяги в кімнаті припинилися. — Тепер, коли всі двері й вікна приміщення запечатані, нас ніхто не зможе підслухати. Стосовно цього можеш не турбуватися, Сюзанно.
Перед моїми очима були застосовані два заклинання, які могли стати в пригоді у помешканні шпигуна. Я розтулила було рота, щоб спитати Гуді Альсоп, як вона ними користується, та не встигла й слова мовити, як вона підняла руку, зупиняючи мене, і посміхнулася.
— Ви така допитлива як для дорослої жінки! Боюся, ви докучатимете Сюзанні своїми розпитуваннями іще більше, ніж Джефрі. — Вона відкинулася на спинку крісла і задоволено поглянула на мене. — Довго ж я тебе чекала, Діано.
— Мене? — недовірливо спитала я.
— Безсумнівно. Ознаки твого приходу з’явилися іще багато років тому, але час ішов, і ми почали втрачати надію. Та коли наші сестри розповіли мені про призвістки, що трапилися на півночі, я знала, що ти незабаром з’явишся. — Гуді Альсоп явно мала на увазі Бервік та химерні події в Шотландії. Я подалася вперед, готова поставити їй нові запитання, але Метью злегка похитав головою. Він і досі не був упевнений, чи цій відьмі можна довіряти. Гуді Альсоп побачила мовчазний наказ мого чоловіка і знову посміхнулася.
— Значить, я мала рацію, — з полегшенням сказала Сюзанна.
— Так, дитя моє. Діана й справді є ткалею. — Слова Гуді Альсоп забриніли відлунням у кімнаті, сильніші за будь-яке заклинання.
— Що це таке? — ошелешено прошепотіла я.
— У нашій нинішній ситуації є багато незрозумілого, Гуді Альсоп, — сказав Метью, беручи мене за руку. — Може, вам слід поводитися з нами, як із Джефрі, і пояснити нам усе так, як пояснюють малим дітям.
— Діана — творець заклинань, — сказала Гуді. — Ми ж, ткалі, є рідкісними створіннями. Саме тому богиня й послала тебе до мене.
— Ні, Гуді Альсоп. Ви помиляєтеся, — заперечила я, похитавши головою. — У заклинаннях я нуль. Моя тітка Сара добре на них знається, але навіть їй не вдалося навчити мене відьмацькому магічному ремеслу.
— Ясна річ, ти не можеш виконувати заклинання, створені іншими відьмами. Ти мусиш вигадувати власні. — Ці твердження Гуді Альсоп суперечили всьому, чому мене раніш навчали. Я здивовано поглянула на неї.
— Відьми завчають заклинання. Ми їх не вигадуємо. — Заклинання передаються з покоління в покоління в родинах і серед членів відьмацького кагалу. Ми ревно оберігали ці знання, записуючи слова та процедури в гримуари разом з іменами тих відьом, яким вдалося скористатися цими заклинаннями на практиці. Досвідченіші відьми навчали молодших членів кагалу в усьому наслідувати їхньому прикладу, завчаючи нюанси кожного заклинання й той досвід, який мали відьми, що його застосовували.
— А ткалі вигадують, — відказала Гуді Альсоп.
— Я ніколи не чув про ткаль, — обережно зазначив Метью.
— Про них взагалі мало хто чув. Наше існування, пане Ройдон, — це таємниця, про яку знають вкрай мало відьом, уже не кажучи про верів. Гадаю, мені не треба розповідати вам, що таке таємниці і як їх зберігати. — У її очах застрибали пустотливі іскринки.
— Я прожив багато років, Гуді Альсоп. І мені важко повірити, що увесь цей час відьмам вдавалося приховати існування ткаль від решти створінь, — сказав Метью, скорчивши скептичну гримасу. — Може, це ще одна хитрість Габбарда? Ще одна підступна гра?
— Я надто стара, щоб бавитися в ігри, мсьє де Клермон. Ой, забула сказати вам, що знаю, хто ви є насправді і яку посаду обіймаєте у цьому світі, — додала Гуді, побачивши на обличчі Метью здивований вираз. — Мабуть, вам не вдається приховувати правду від відьом так, як вам би хотілося.
— Може, й не вдається, — відказав Метью з легкою загрозою в голосі. Та його гарчання лише звеселило стару жінку.
ebooksa