— О, в цьому не доводиться сумніватися, — підтвердив Маркус, натискаючи кнопку на своєму телефоні.
— Oui? — відповів французькою владний голос. «От проблема з цими мобільними телефонами», — подумала Феба. Усім доводиться в них кричати, і тому приватні розмови перестають бути приватними.
— Ви мали рацію стосовно цих мініатюр, grand-mère.
Із телефону почувся самовдоволений вигук і жіночий голос спитав:
— Ну що, Маркусе, я повністю заволоділа твоєю увагою?
— Ні. І слава Богу, що ні. Тому що моя повна увага нікому не потрібна, бо ні на що не годиться. — Вітмор зиркнув на Фебу й посміхнувся. Феба з неохотою змушена була визнати, що цей молодик таки чарівливий. — Але дайте мені кілька днів відпочинку, перш ніж послати на нові побігеньки. Скільки ж ви готові за них заплатити, якщо не секрет?
— N’importe quell prix.
Ціна не має значення. Саме ці слова втішали й зігрівали душу працівникам аукціонних домів. Феба витріщилася на мініатюри. Вони й справді були дивовижні й оригінальні.
Щойно Вітмор встиг переговорити зі своєю бабусею, як його пальці знову забігали кнопками, передаючи текстове повідомлення.
— Гільярд вважав, що його портрети-мініатюри найкраще розглядати в приватній обстановці, — вголос подумала Феба. — Йому здавалося, що мистецтво художника-мініатюриста виставляє напоказ надто багато таємниць тих людей, яких він зображує. І тепер ви переконалися, чому. Схоже, що ці дві мініатюри зберігають дуже багато всіляких секретів.
— Тут ви маєте рацію, — стиха мовив Маркус. Обличчя хлопця було дуже близько, що давало можливість ретельніше роздивитися його очі. Вони були блакитнішими, ніж їй спершу здалося, блакитнішими навіть за збагачені азуритом та ультрамарином фарби, якими користувався Гільярд.
Задзвонив телефон. Коли Феба простягнула руку, щоб відповісти, їй здалося, що рука Маркуса наче ненароком торкнулася її талії. Буквально на якусь мить.
— Віддай цьому чоловіку його мініатюри, Фебо. — То була Сільвія.
— Не розумію… — забелькотіла дівчина онімілими губами. — Я не уповноважена…
— Він придбав їх відразу ж. Наше зобов’язання полягало в тому, щоб взяти за ці витвори мистецтва найвищу ціну. І ми її отримали. Тепер подружжя Тавернерів зможе спокійнісінько провести свою старість у Монте-Карло, якщо забажають. А Маркусу скажи, що коли я через нього пропущу danse de fête, то користуватимусь ложами їхньої родини під час усіх вистав наступного року. — Сільвія поклала слухавку.
У кімнаті запала тиша. Палець Маркуса Вітмора легенько й лагідно торкався золотої оправи, що обрамляла мініатюру чоловіка. То виглядало мов тужливий жест, як спроба поєднатися з кимось невідомим, хто давно помер.
— Я майже переконаний, що коли я з ним зараз заговорю, то він, можливо, почує мене, — задумливо мовив Маркус.
Щось тут було не так. Феба не могла встановити, що саме, але тут явно йшлося про дещо більше, аніж просто придбання двох мініатюр шістнадцятого сторіччя.
— Напевне, ваша бабуся має чималенький банківський рахунок, докторе Вітмор, якщо спроможна віддати кругленьку суму за дві анонімні мініатюри шістнадцятого сторіччя. Оскільки ви також є клієнтом фірми Сотбі, то тепер я можу вам відверто сказати, що ви за них явно переплатили. Якщо в кімнаті збереться відповідна публіка, то портрет Єлизавети Першої, написаний у тому ж історичному періоді, міг би піти за шестизначну цифру, але не ці мініатюри. При оцінці мистецьких витворів той факт, що особа зображеної людини є встановленою, має велике значення. А хто були ці двоє — ми ніколи не дізнаємось. Це неможливо після стількох сторіч неясності й невідомості. Отже, імена мають вирішальне значення.
— Саме це й каже мені моя бабця.
ebooksa