— А коли це почалося? — спитала я, боячись сказати більше.
— Минулого тижня, тоді, коли ти зустрілася з членами Ради. Більшість із принесеного — це прохання про допомогу. А після того як ти… А з понеділка з’явилися оці подарунки. — Метью простягнув руку. — Дай їх мені.
Та я притиснула руку до серця.
— А де решта?
Метью невдоволено скривив рота, але все одно показав, де ховав зібрані предмети: в ящику на мансарді, засунутому під один з ослонів. Я передивилася його вміст, який, в основному, нагадував те, що Джек кожного вечора вивертав зі своїх кишень: ґудзики, уривки стрічок, шматочки розбитого череп’яного посуду. Там були також пасма волосся й смужки паперу з написаними на них іменами. Невидимі для більшості очей, з кожного «скарбу» звисали нитки різної довжини, немов чекаючи, що їх відв’яжуть, потім з’єднають в одну або зроблять із ними іще щось.
— Це — запити на магію. — Я поглянула на Метью. — Тобі не треба було ховати їх від мене.
— Я не хочу, щоб ти творила заклинання для кожного створіння міста Лондон, — відказав Метью, і його очі почали темніти.
— А я не хочу, щоб ти ходив кудись попоїсти кожного вечора, а потім напивався як чіп зі своїми приятелями! Ну аякже, ти ж у нас вампір, тобі треба інколи цим займатися, — відказала я. — А я — відьма, Метью. І з подібними запитами треба обходитися надзвичайно обережно. Моя безпека залежить від моїх стосунків з сусідами. Я ж не можу брати, не спитавшись, чужі човни, як Гелоуглас, або гарчанням наводити на людей страх.
— Мілорде. — У протилежному кінці мансарди показався П’єр. Там вузенькі гвинтові сходи вели до потаємного виходу, схованого за гігантськими діжами пральні.
— Що там таке? — роздратовано спитав Метью.
— Агнеса Семпсон померла, — сказав П’єр переляканим голосом. — Її відвезли до Каслхіла в Единбурзі, задушили удавкою, а потім спалили тіло.
— Господи Ісусе, — сказав Метью й пополотнів.
— Хенкок повідомив, що вона була зовсім мертва іще до того, як розпалили багаття. Тому вона вже не могла відчувати болю, — продовжив П’єр. То був незначний акт милосердя, якого засуджена відьма удостоювалася досить рідко. — Вашого листа, мілорде, зачитувати відмовилися. А Хенкоку сказали не втручатися у шотландську політику, бо це прерогатива шотландського короля, й коли він іще раз заявиться до Единбурга, його радо підсмажать на багатті.
— Чому ж мені не вдається вирішити жодну проблему?! — несподівано вибухнув Метью.
— Значить, у темряву до Кіта тебе підштовхнула не лише втрата дитини. Ти ще й уникаєш подій у Шотландії.
— Хоч як би я не намагався покращити ситуацію, мені ніяк не вдається зламати цей триклятий хід подій, — сказав Метью. — Раніше, будучи таємним агентом її величності, я почувався у збуреній Шотландії як риба у воді. І, як член Конгрегації, вважав смерть Агнеси Семпсон прийнятною ціною за збереження статусу-кво. А зараз…
— А зараз ти одружений з відьмою, — сказала я. — І тому все бачиться тепер у іншому світлі.
— Так. Я розриваюся між тим, у що колись вірив, і тим, що стало тепер для мене найдорожчим, між тим, що я колись доблесно захищав як прописну істину та величезним обширом непізнаного, який переді мною відкрився.
— Піду до міста, — сказав П’єр, повертаючись до дверей. — Може, ще якісь новини роздобуду.
Я уважно поглянула в зморене обличчя Метью.
ebooksa